Нас учили п-к Задков, п/п-к Ручкин, м-р Череп (часть №2)

Форум » Служащие и офицеры КВКУРЭ ПВО » Нас учили п-к Задков, п/п-к Ручкин, м-р Череп (часть №2) » Ответить

Нас учили п-к Задков, п/п-к Ручкин, м-р Череп (часть №2)

iiv: Предлагаю здесь продолжить тему "Нас учили п-к Задков, п/п-к Ручкин, м-р Череп". Предыдущая тема действительно закрывается автоматически по превышению кол-ва сообщений и обьема текста!!!

Ответов - 101, стр: 1 2 3 4 5 6 All

Panteley: Ну что друзья, однако обновим, пока еще не забытую страничку: «Нас учили…» Преподаватель инженерной подготовки - полковник Солодовник, он же главный училищный подрывник, колоритная личность, голос был примерно как у Левитана «От Советского информбюро…..» Поставили Солодовнику задачу взорвать бывшую водонапорную башню, что находилась между уч. корпусами кафедр тактики и мат. части. Но взорвать её надо было не всю, а то ли половину, то ли на треть срезать, по слухам якобы – для разворачивания «Перископа». И вот наступает час «Ч», курсантов на кафедрах нет, все после СП готовятся к выдвижению на ужин…. Лето вечер, тепло, сидим в курилке возле казармы и вдруг где-то на 2м посту как еб…ло, всё думаем – Солодовник башню взорвал. А из неё, хоть бы один кирпич вылетел. А все уже накануне знали, что Солодовник по научной методе закладывает в стену башни по периметру заряды, чтобы получить направленный внутрь башни взрыв и обвалить ее внутрь. Но в итоге на кафедрах мат части и тактики повылетали стекла, прицепом досталось, прилегающим домам по ул. Малиновского, а башенка – «хоть бы хны». Потом по моему, коллеги преподаватели не давали Солодовнику прохода, с подъёбками по поводу взрыва. По видимому до того была задета честь «подрывника», что он всё-таки за два или три приёма укоротил башенку, но совсем - под ноль. В итоге площадку расчистили, «Перископ» мы не увидали, а вот на развалинах поработать пришлось – разбивать кувалдой куски стены и очищать кирпичи, кто-то торопился из них гараж строить…. Все кто учился в 82-83 году должны помнить и башю и историю с её взрывом....

александр: В этой башне я построил и оборудовал электростанцию. Там было несколько ВПЛов и две тридцатки. От них питались стенды П-80 и ПРВ-11. Хорошая была башня.

shumilov3: Не про это-ли место идет разговор? Снимок на 2007 год КВКУРЭ ПВО! Кафедра матчасти, Перископа уже нет!

Panteley: Не Серега! Башенка была в аккурат между торцами учебных корпусов....

Стас Порфирьев: Я наверно в самоходе был не помню что бы был взрыв но на утро точно башни не было. Леха ты там с кем общаешься что такие мометы вспоминаешь или старые училищные альбомы смотришь и вспоминаешь я так вообще ни одного преподователя не помню кроме п\п-к Колывушка фамилия правельно или нет .

As on: Нашел эту башенку. Представление получить можно. Типа прутка-заготовки под гайки. На ней, помнится еще какое-то дерево росло. Или куст... [img][/img] ... Не вставляется епрст - картинго не грузяццо... бл... О..., ужал. Все бы клеветать... Пешком радикал ходит... Чуть о героях фоты: время - как сейчас, ранняя весна, 1976г. 2 курс. Слева два земляка с Павловска (на Дону), один с 1979 выпуска, а ласкает его наш Юрка Ткачев... Тяготел. Хотя ориентации правильной, мало того, все 4 года каждый день вс тавал с одной фразой: " Твою мать! Уже 6,30, а еще ни в одном глазу!" Где-то в районе Архангельска служил. Но ушел рано, еще ст.л-том. Кладбищем архангельским руководил кажется... Или профильными землекопами... Не упомнил. Потом я, дальше - Черный и Гриц. Ниже всех, на карачках - Зеленка, правее - Маленький (Вовка Ерыкалов) Маленький закончил в Куйбышеве за Новосибом. И счас там. От сраны чего-то ждет. Гриц людей лечит в Красноярске. От похмельного синдрома. Испытанным средством - пивом. Ткачев сидел на Павловском маслозаводе типа на весовой, на компе в карты играл. Ехал как-то на море, а этот завод прям на дороге Москва-Ростов , лично наблюдал. Черный простился со всеми... Александру: При нас там никаких ВПЛов не было, ее рассматривали исключительно на предмет водку внутре пить, но в связи с отсутствием альтернативных выходов - пренебрегли. С потерей привлекательности объект засрали и заварили входы от греха... А водку, как выяснилось, лучше всего пить на втором этаже в корпусе, где матчасть. Там лестница идет дальше, на чердак и стояла пожарная бочка. Даже с водой. Вода черная, какая и надо. Бытылку в ней не видать. Ни полную, ни пустую. И крышка даже есть.ь На малом перерыве по жребию кто-то рысил в маг. №5 к татарину, флянец - в бочку, а на большом - пикник. Типа курим там. Милое дело - никому в голову не приходило нас обнюхивать - уроки жа! Не СП... А если флюиды улавливались - списывали на мистику. "...Матчастью навеяло..." Лехе: Что ты хочешь - взрывчатка советская, а кирпичи царские... Лично их пробовал на крепость. Броня!!! А раствор между ними вообще черт знает из чего - еще хлеще кирпичей... Стасу: фамилия - "п/п-к Колывушка" почти правильная. В миру - п/п-к Ваня Колывушко. У нас какой-о раздел карло-ленинизьма вел. Не парился ничуть. Видно что-то знал о непобедимости учения. Поэтому вид имел хитро-лукавый. Отдельное ему крупное мерси за то что терпел меня без единого конспекта. Ни лекций, ни основоположников... Кстати, нельзя не признать, что-то не запомнил на той каф. №1 упертых марксистов. Разве что методистка. Такой крокодил в очках. На третьем этаже левава крыла клуба в метод.классе сидела эта Шапокляк. Преподы у нее постоянно интересовались - заходили ли мы, брали ли книжонки... Заранее ли... К ней зайдешь за алиби, а эта чума как насует всякой херни (вам обязательно для раскрытия... нужно...), потом ходи потей - или скурят или по3,14здят на фиг эту макулатуру. Ищи потом... Самое интересное, что у нее была дочка, редкостная блядина. Даже на фоне таких же подружек. В 30-м доме по Металлургов ("Правда" - газета миллионов!) проживали. Мы там оргии устраивали. Маланька раз как-то решил повторить подвиг Курагина - выжрать флянец сидя на за подоконником. 7 ноября празднуем, 2 суток пить можно, а этот дебил хочет свалиться с 9-го этажа, чтобы мы потом до лета объяснительные писали. Пришлось заметить, что общаковая водка не предназачена для таких экспериментов. Купи и пей. Хоть в полете. Закрыл таки окно... И она (дочечка) как-то: мойная маменька в училище вашем работают! Оп-паньки! Вот так клюква! Где? На кафедре... А-а-а-а... Знаем-знаем....

As on: Слушай, так он вас факультативно морщил? По году как-то не срастается... Или он настолько был крут, что ему надо было подавать команду? Вообще, "плохой ты человек, Леха, Злой". Вот тебе цитата из Пашки Ревина: Я горжусь тем ,что мне посчастливилось учиться у такого командира и учителя. Я горжусь именем "абдулаевец". По мнению огромного количества "старожилов" КВУРЭ(КРТУ):преподавателей,служащих и офицеров, за 50-летнюю историю училища лучшего выпуска,чем выпуск 1974-1978г.г. НЕ БЫЛО !!! Это заслуга командира батальона П-ка АБДУЛАЕВА М.К.,остальные командиры помогали,при этом были тоже не заурядными личностями,за что им огромное спасибо. Успех или победа - это коллективный труд,но при этом нужна ВОЛЯ только одного человека,для того чтобы убедить всех в нужном направлении правильно двигаться к этому успеху. Это мое мнение. Со мной учился один черт, он специализировался по Абдуле. Вова Тузов. Его уже мало кто вспомнит - он после 1 курса ушел. Или на 2-м. А личность примечательная. Он поступал уже МС по акробатике. И видно за одно это был поставлен комодом в 114 уч.гр. Я за ним стоял, так что знакомство теснейшее. Но потом сделали в 11 роте 6 взводов, в основном за счет нашей роты, но были у нас и с 10-й орлы. По какому принципу производилась выбраковка стада, не знаю - со мной не консультировались. Могу только предполагать. Только дороги наши тогда слегка разошлись. Но как оказалось, 25 разъебаев, собранные в кучу, учились более чем неплохо (мы редко когда опускались ниже 2 места на курсе). Где-то допустили просчет наши командиры. Кстати, видно для поддержки штанов дали нам золотого медалиста с 10-й роты - Мишу Дыбку. Так он, сука, учился строго на 3,0. А наш Гера Касаткин, закончивший школу в Костроме с 3,2 - начиная со 2 курса получал практически одни 5-ки... Я его году в 81-м, перед переводом в Красноярск (тогда балейский батальон переводили в Ангарск и меня по 2 кругу вместо Влада запятили на ЦОК) он был нач. КРАС в Ср.Азии. Ну ладно, вернемся. Туз был обладателем экзотической внешности - даром, что из тогдашнего Горького, но рожу имел откровенно бурятскую. Причем непропорционально большую. Возникают аналогии с "глобусом" под бутылки в иных кабинетах... И фигура откровенно не акробатическая. Как матрас, подготовленный для выноса на зимнюю просушку (была такая непонятная процедура). Даже я, долговязый дрищ, не уступал ему ни в подтягиваниях, ни в отжиманиях. Но дури было -!!! К примеру - взял перебил рукой машкину оглоблю. На спор. Он спор выиграл, а я (тогда штатный нарячик) трюмил всех этих спорщиков за повреждение инвентаря. Или выходим из столовой, а у Туза необъяснимая эйфория, допек меня и я на весь плац рявкнул: "Да пошел ты на х..!!! Долбо...!!!!!" А тут Толик Бурдин скется рядом (ком.взвода)... И я потом часа 2 с лишним этого пидараса слушал в канцелярии. Да еще после отбоя сеанс... Уже подумывал башку проломить ему графином и с чистой совестью - в тюрьму. Серьезно. Так Туз действительно оказался акробатом. Он запросто делал флажок на одной руке и прочие ихние трюки. А мы же первый набор - и тогда поначалу были в ходу всякие закидоны. Вот и Туз присосался тренироваться в городе, да еще куда-то шлялся с выступлениями. А там еще и девки какие-то... Акробатические. С ним еще один ухарь был, не наш, но маленький и тощий. Тоже что-то там делал, кувыркался, или карточные фокусы показывал... Не помню. Но счастье было не таким долгим, где-то они , естественно, прокололись и посадили акробатов на цепь. Туз, помимо прочего, позволял себе оригинальные поступки. К примеру: откликнулся на провокационный призыв нач.кафедры физики (забыл, но по-моему Дмитриева - гражданский был) - "кто выиграет у меня в шахматы - тому без базара 5 баллов". И выиграл таки! Может они регламент скорректировали, но Туз рубился с ним весь день, до вечера. Мы еще смеялись - вот дурак! 10 минут позора и свободен на полгода... Словом, уже понятно, что такой гусь просто по-определению должен намозолить глаза Абдуле. И тот его не обижал своим невниманием... И при удобном и неудобном случае. Идет как-то раз Туз по весне откуда-то во время СП. А уже жара (может июнь даже), ну и Туз одет соответственно погоде - без ремня, фураги, так еще и расстегнут полностью. Как по предбаннику. А все это было как раз в районе той непобедимой башни. И невдомек ему, что Абдула в кустиках ныкается. И надо же - такое счастье!.. Тузов!!! - СТОЙ!!!! Туз рефлекторно срывается, заскакивает в корпус, взлетает по лестнице и понимает - не успеть ему добежать до класса - Абдула, несущийся с воплями следом, увидит его раньше. Куда он заскочил. Тогда он заворачивает направо в туалет и выпрыгивает в распахнутое окно... Абдула, пометавшись среди свободных кабинок и поняв - "Ушел!", плюясь идет назад. Навстречу ему заходит в корпус курсант Тузов - образцовый внешний вид (просто кремлевский курсант), пульс и давление - как у космонавта в покое, в руке уже какие-то книжки: - Здравия желаю, тащ палковник! - А-а-а, попался!! - В каком смысле? Кто? Кому? - Ты же сейчас в корпус забегал? От меня убегал! - Никак нет. Я из библиотеки иду. Вот книги взял к семинару. - Какому семинару??!! Ты только что нарушал форму одежды и убегал от меня! - Я?? -...... словом дальше длинная бестолковая беседа. Туз решает ее замять конструктивно - ...Если я, по вашей версии, от Вас убегал, то как я сейчас только захожу в корпус, идя из библиотеки? Каким образом? - А ты это... из окна выпрыгнул! - Как? Посмотрите. Абдула высунулся в окно - внизу бетонная отмостка и расстояние, которое не казалось таким большим снизу, оказалось просто огромным. Земля была внизу с копейку. Прыгать вниз в этом месте способен только полный идиот. Но Абдула решил не трогать эту скользкую тему в этот раз...

YRA1957: Виктор, помнишь Тузов и этот "мелкий" были самоходе в общаге на Краевой. Спускались по лестнице, были навеселе, вместо выхода угодили в подвал. Первым падал "мелкий" нога у него попала между труб, а сверху свалился на него Тузов, естественно перелом ноги у "мелкого".ОН орет , а Тузов гладит трубу и говорит не ври ровная (нога), потом разобрался.Вытащил он его , на себе переть далеко.Усадил в дверном проеме и вызвал скорую, там разобрались что к чему и вызван был наш патруль.Так вот в этом патруле и я был. Поэтому знаю подробности.

As on: Не-а, чо-то не отложилось. Помню, что залетели, причем не то чтобы - опоздали или еще какой мелкий фол, а как надо. С оглаской. Значит это тот самый случай. Туз личность действительно был приметной - щеки, как закрома Родины, фигура, напоминающая матрас. Внешне - не то что не как у МС, да еще по акробатике, а вообще не спортивная. Мы тренировались в Спартаке, у цирка, так там с тыльной стороны - здоровый зал акробатики. Причем раньше они призеров Союза ковали в миксте... Ни одного не было отдаленно похожего сложением на нашего Туза... Ну и парень лихой. Да с такой рожей как не пить... Просто обязательно надо. А его Санчо Панса с какого-то другого курса был. А вы тоже молодцы - взяли Туза ( !!! ) в отбой сунули...

YRA1957: Нет мы его не брали! Его Мустафа вычислил, т.к. из общаги дали его полное описание.

Fron: Кто помнит этого безвестного героя, ставшего офицером Позднее зажигание. Стрелка звали Шилюк 9 рота покойничкаТомилина. Личность была колоритная, не всякого ставили каптером. А он продержался на ней все 4 года.

Fron: Как сейчас помню 1 мая 1979 года.Мы с замком Женей Марченко на этой башне каберне пили. Наверное до взрывы наши бутылки лежали.

Fron: А ведь Алексей прав. Мы жили под вами на первом этаже, и с вами Абдула устраивал такие парады.

Fron: Алексей, внесу некоторую ясность,чтобы расставить точки над i. Когда мы были на первом курсе, над нами тоже был 4-й батальон, только тот ,что был предшественником китайского. Это после того как мы переехали в общагу ваш батальон поселили в нашей казарме. А что касается Абдулы, то он при любом выпуске был Абдулой. От него доставалось не только его подопечным.

С.Сысоев: На счет п-ка Абдулаева-лично был свидетелем,когда он за неотдание чести офицером курсанту,остановил офицера и сделал ему замечание.Мое мнение-человек жил по уставу.И теперь ОБС(одна баба сказала)-он после увольнения,вроде стал председателем колхоза и получил Героя СоцТруда,не знаю правда или нет. Лысый-ясмотрю ты на всех страницах. С уважением,всем привет-Сысоев.

Стас Порфирьев: Леха ты не обижайся как бы не называли, хоть печным горшком лишь бы в печь не ставили. Родина должна знать своих героев.

С.Сысоев: Леша дорогой-Не обижайся,я же ласково не в обиду.А вспомнить есть что:и нарушение ГГ тремя F-16 в районе р.Чорох(кстати как признала комиссия Ахромеева-пилоты экстра класса),улет на 150км вглубь Турции нашего Су-24,угон МиГ-29 в Турцию( ОД КП РтБР был Григоришин) и много всякого разного.Всем привет.Сысоев.

С.Сысоев: Лысый-включи телефон,или денег положи.А насчет Иванова,что было то было,но мужик был очень умный .Сысоев.

Стас Порфирьев: Слушате а Задков какой кафедрой командовал.

Panteley: При нас, полковник Задков командовал 9-й кафедрой (мат. часть-сантиметры). Мы изучали тогда там - 5Н87.

Fron: Когда я во второй раз поступил в училище 9-й каф. командовал п-к Ботов.

As on: В связи с тем, что красноярские кабаки заметно отличались в лучшую сторону от новосибирских, решил шеф провести сборы в Красноярске (зрбр, ртп и училище как-то поделили обязанности по размещению и проч.) В чьей-то башке возникло желание, которое попало в программу сборов - стрельбы. Собственно, ни у кого не могло быть такой мысли, т.к. настреливались в частях до изжоги. Я так вовсе был едва ли не штатным руководителем стрельб в гарнизоне, которые должны были проводиться кажную неделю. Но это авиация, значит планы кардинально изменяются меняющейся северной погодой - полеты переносятся, а значит и стрельбы в день предварительной подготовки. А чтобы провести стрельбы в другой день - другой приказ. И я, не сморгнув, пер опять к Саньке на склад АВ за патронами... У меня в сейфе редко когда было меньше вещьмешка патронов. 1,5 - 2. А пистолетов вокруг - море. 2 раза в сутки меняется БД (по 4 ствола), по 2 офицера в зоне рассредоточения ( 6шт), да и просто мог взять утром и вечером сдать. Пали не хочу... Никогда лишних собак не было... А тут такое счастье. И шеф, собака, решил, что больше кайфа мы получим стреляя из автоматов. Чтобы на бетоне полежали. А в училище тогда уже тир был, под полосой препятствий (в наше время), за столовой у губы. Время - февраль. Колотун. А в этом сраном тире, такое ощущение, что в 1,5 - 2 раза холоднее. То ли от ямы, то ли от голого бетона. Пульнули мы по-быстрому и рванули с Пашей оттель. Паша - начфиз барнаульского ЗРВ полка (предшественник Коцеловский, бравший руками особо опасных, уже куда-то свинтил...). Личность очень колоритная (поверьте на слово), везде желанная, интересная и просто не могущая без острых ощущений. А хер нас понес как-то замысловато - со стороны входа в нашу казарму (что за спорткомплексом) к ГУКу (видно в бассейн заходили). А тут как раз "танцы" - преподы и штабисты развлекают себя и окружающих строевой подготовкой. Одиночной и в составе отделения. Уписиисся - полковники, с животиками, перехомутанные ремешками, сучат ножками на морозце за 25. Другие воины в папахах на них покрикивают, руководят. А третьи, старательно удерживая на лице выражение государственной озабоченности, за этим приглядывают. Чтобы не было упрощений в боевой подготовке. Паша, дай бог ему здоровья и счастливой старости, взял курс прямо через эту откровенно недоброжелательную публику. По диагонали. Я заелозил было (меня многие знали), но поперся с ним. Идем, 3,14здим. Даже не козыряем - занятия. И тут черт Пашу дернул (от него никогда не знаешь чего ждать)... Словом, как он рявкнет: ПОЗОРИЩЕ!!! Ну, естественно, - все на нас... Колом стали. Включая организаторов этого шоу. А Паша, бродяга, как ни в чем ни бывало дальше мне что-то курлычет, а я ему поддакиваю. Не меняясь в лице и не дрогнув ни одим нервом. Куда там Чинганчуку! А голосина у Паши легко затмевает паровозный гудок. На рукопашке, демонстрируя обезоруживание противника с ножом, он так рявкал перед проведением приема (по методике рекомендуется...), что этот "противник" просто падал без чувств и муляжа. Даже убежать не мог. Хоть "скорую" вызывай. Зрители, кстати, тоже... Благо хоть не обсирались... Потом Савельев к нам пишел, рассказывал, каких они замечательных курсантов готовят, ну и т.д., потом задел этот "инцидент" - дескать не все еще хорошо, но... Тут Пашка подрывается и :" Я считаю, тов.полковник, такую организацию и такое проведение Строевой подготовки, одного из важнейших разделов БП и уникального седства повышения БГ и воинской дисциплины, - просто глумлением и издевательством над Армией, Уставом, Единоначалием. Этому Вы учите курсантов? Это прививаете?.. Разрешите сесть?" А мы все делаем вид, что на столах что-то такое написано интересное - не оторваться. После такой тирады Савельев быстро завершил свою речь, попрощался и ушел. Шеф (Виталий Андреич Сергиенко) после ухода зама с укоризной: - Давайте, мужики, соберем с рыла по 5 рублей. Паше на водку. Не все у нас, оказывается, ладно, не все еще сделано, а Паше уже сейчас тяжело жить. Невмоготу... Хоть как-то... P.S. Леш, просьба частная - надавать пинков своим нынешним землякам, любопытствующим - кто какой кафедрой правил? Им что, больше сказать нечего, вспомнить? Неужели кроме номера, да еще забытого, никакого следа? Неуважительно к соратникам это... Если они без этого плохо спят - ну по городскому можно позвонить, или в личку...

Стас Порфирьев: Я так понимаю, что у не которых жизнь такая прекрасная что они живут прошлыми воспоминаниями и по этому все хорошо помнять а вот я живу настоящим и будущим . Хотя поговорить о прекрасных курсантских годах проведенных вместе с друзьми, товарищами я не против и встречаться то же нужно и надо но если я на самом деле не помню. И пинки не помогу они же в голову не отдают.

Panteley: Всех, кто читает форум и принимает в нем участие, поздравляю с наступающим Днём ПВО (жаль, не существующего уже вида ВС). Желаю, чтобы ВСЕ (как Шариков) подняли рюмки, стаканы, чарки за юность, молодость в погонах. И обязательно за тех кто ныне "пашет" радиолокационные поля и заступает на боевое дежурство. Не знаю как сейчас, но раньше Приказ НА БД звучал примерно вот-так: "НА БОЕВОЕ ДЕЖУРСТВО, ПО ОХРАНЕ ВОЗДУШНЫХ РУБЕЖЕЙ НАШЕЙ РОДИНЫ - СОЮЗА СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК - ЗАСТУПИТЬ" И Гимн...

С.Сысоев: Молодец Л Е Х А -Всех с праздником ПВО!И как раньше НА БОЕВОЕ -...поднимем бокалы! Я помню в Копитнари,как какой-то праздник,только за стол сядешь,рюмку нальешь и слышишь-У-У-У-УУУУУУУУ-гудит родная.А ты думаешь-выпить или бежать.И принимаешь решение-ВЫПИТЬ,а потом бежать.Праздники были для нас ,а супостат(НАТО)работал.Чистого неба всем.Сысоев.

Стас Порфирьев: Леха ну хотел ответить про нужных людей да ладно не буду праздник неохото портить.

Стас Порфирьев: а присягу мы принемали на площади возле Ленина напротив парка Горького.

Савинков Юрий: Panteley Да, Гогу я запомнил еще по первой неделе проживания в полевом лагере, когда он перед строем в 1000 абитуриентов делалал показательные "бомбометания" в воображаемое очко, процесс подтирания и так несколько раз... Народ после этого зоопарка долго не мог успокоиться от смеха.

awacs25mail.ru: Был в своё время «интересный» предмет: если только правильно помню – теория распространения радиоволн. Вёл её у нас п-к Маврутенков (если не ошибаюсь в звании и фамилии). После развода или других мероприятий «на свежем воздухе» зимой, попадая в сравнительно тёплое помещение, где происходила лекция по этому распространению, будущие г-да офицеры под убаюкивающие речи про роторы и дивергенции и стоячие волны в круглом или плоском волноводе (точно уж не помню) проваливались в сон, как подкошенные. Редко, кто выдерживал всю лекцию до конца. Обычно в конспектах вместо формул и векторов в волноводах были вычерчены классические диаграммы сна. Голос у преподавателя был мягкий и, в какой-то мере, успокаивающий. Кашпировский и Чумак с их пассами руками перед экраном – мальчики по сравнению с великой Теорией распространения радиоволн. Надо отдать должное Маврутенкову, он не кидал тряпки и мел, не стучал гроссбухом по столу. Он мило удивлялся, обращаясь к аудитории: « Смотрите, он спит !…», а в это время не менее 80 % повторяли экзерциции своего однокашника. Как мы переварили эту науку – загадка, но зачёты ( или экзамены ? ) были сданы. Может следующим поколениям она давалась легче ?

Fron: Пятый семестр был самый большой, 7 экзаменов из них 5 на 5-й кафедре. На экзаменах пристально следили за Шапошниковым и гадали, куда он пойдет. Если ты попадался ему на каком нибудь экзамене то будь уверен. что будеш сдавать на этом экзамене все предметы кфедры. Не минула эта участь и меня. Спас меня волновой канал от П-12. Сам себе не поверил что получил 5. Зато на других экзаменах проблем не было. Преподы, видя в зачетке подпись начальника, в подробности не вдавались и дополнительных вопросов не было.

Fron: Леша не могу на твой адрес отправить почту. Говорят сервер не най ден. Попробуй отправить мне. Проверим.

krasnov: Ассон привет. Посмотрел фото башенки аккурат между торцами циклов, и курсачей под ней. Хорошие были времена. Зеленка в Красноярске. А Деменченок Серега почил в бозе. Из тех кто нас учил, Кто помнит моего батю Краснова Зария Николаевича И Галепова Пвла Степановича, кафедра физики, так вот они живы и здоровы, чего и вам всем желают. С батей за день ПВО, день рождения училища, день курсанта обязательно по коньячку, да не по одному получается. По данному факту имеется объективный контроль. Краснов

Harmful: "Выпуск неизбежен как крах капитализма!" Кричал Вова Сломинский после экзамена по ТЭРЦ. Все сержанты получили тройки. Замок Дудин аж трясся, жаба душила, я получил четвёрку. На кафедре сержантов "любили" тщательно. За пару месяцев до выпуска решили мы попить пивка в баре "Старый громофон". Отлакировали всё это литром белой. В итоге комунист Вова попал в комендатуру. Утром пришлось идти к замполиту и на его жигулях ехать в город за нарушителем. "3,14здец моей карьере" - бормотал Вова на заднем седенье замовских Жигулей. К сожалению не помню фамилию зама. Выпускник КРТУ, он закончил Красносельское политическое и был замом истребительного полка. В училище он ходил в стоптаных сапогах,фуражка набекрень,руки в боковых карманах кителя(жутко неудобно, я проверял). Звали его Ваня - ёхамор (слово паразит), матершинник жуткий.

beloglasov: А в 1 батальоне был командир роты, фамилия вылетела из головы, кличка была "Собакевич" так в году 77-78 стоит на плацу, на разводе наряд, а он заступает дежурным по училищу. Ему идет строевым шагом докладывать нач. караула. а за "Сабокевичем" по плацу бежит собака, и у нее поперек туловища кто то нацепил красную повязку дежурного. Весь наряд за животы держится, а собака после доклада села, да еще помоему и лаять начала. Вот кто то хохму сделал.

Белоглазов: А кто помнит как в 1978 году зимоой на 5 посту полярная сова подняла науши все училище.Пару раз четвертый курс весь пост цепью прочесывал. А рядом был пост 88РТП "Каскад" так пару раз часовые между собой с испугу перестрелку устраивали. Вообще пост был клевый, летом позагорать, с телками побазаоить. Как то нач. караула Кондратенко подкрался с проверкой, дело было летом, а разводящий и караульные на горке сели, сапоги скинули, загорают, а тот по плостунски ...А потом на разборе караула :" Я подхожу к посту а там разводящий и 2 негодяя подписалли мирное соглашение с американскими империалистами и штыки в землю, лежат загорают. Вообще у него были такие перлы типа место построения 2 часа время прведения плац. Или т. курсант я Вас научу Родину лбить,у Вас будет бледный вид и лошадинная улыбка. Вообще мужик неплохой но его афоризьмы, ... класс!

Касьянов Сергей: krasnov пишет: Кто помнит моего батю Краснова Зария Николаевича точно, сдавали в 1980 году физику Вашему бате, , сдали прилично(грфин водки с соком-слово коктейль еще не знали - хороший катализатор), большое спасиб знание + человечность - сущностьВашего отца

Doc-1991: YRA1957 пишет: Кто помнит этого безвестного героя, ставшего офицером Позднее зажигание. Стрелка звали Шилюк 9 рота покойничкаТомилина. Личность была колоритная, не всякого ставили каптером. А он продержался на ней все 4 года. привет,мужики, я Попов Сергей Иванович г.Брянск.Наш товарищ 81 уч группа (Шелюк напиши мне письмецо (icq 382-095-289 e-mail doc-1991@mail.ru)) или кто знает что-нибудь о нём или о ком-нибудь из 81уч группы Fron

Panteley: И у нас, то-ли в 14-й, то-ли во 2-й роте был каптёр по фамилии Шилюк - клоун ещё тот был. Однако не братья ли они?

С.Сысоев: у нас такого не было .Как дела Леха?Сысоев.

krasnov: Касьянов Сергей Спасибо. Батя прочитал. Просил передать. Хоть я и гражанский человек (с сентября 1946г) но хочу передать привет по военному. Всем здравия желаю, честь имейте ну и законы физики не забывайте! С уважением Краснов З.Н.

YRA1957: Извини, я это не писал. Не моя цитата! YRA1957 пишет: цитата: Кто помнит этого безвестного героя, ставшего офицером Позднее зажигание. Стрелка звали Шилюк 9 рота покойничкаТомилина. Личность была колоритная, не всякого ставили каптером. А он продержался на ней все 4 года.

shumilov3: Вован Шилюк служил в Выборге, командиром взвода высотомеров (пока существовал комплекс), потом случайно перевелся на базу хранения ГСМ под Питер и помоему до сих пор там, правда не начальник склада, а начальник всех складов. Могут быть варианты.

Fron: Panteley пишет: Однако не братья ли они? Братья.

Fron: YRA1957 пишет: Извини, я это не писал. Не моя цитата! Я писал.

Fron: Белоглазов пишет: А кто помнит как в 1978 году зимоой на 5 посту полярная сова Из за этой совы одного курсанта, не помню с какого курса, чуть в психушку не упрятали.

Медведев-81: Это был парень с нашего взвода Олег Григорьев. Насчёт психушки ты конечно погорячился, хотя весь день что-то лепетал непонятное, его кажется с караула в этот день сняли.И по училищю страшные слухи ходили.Говорит приведение там бродит, голова маленькая, а сомо огромное.Не помню, когда шум улёгся, кто определил, что это сова, но одно помню точно, сам видал под утро это "приведение". Темно, где-то фонарь горит, я оборачиваюсь и чуть не оболдеваю (очень мягко говоря). Стоит Гришино (мы так Олега звали) приведение. И глазами на меня лупает. Галовка маленькая, само огромное, кажется, что в черном балахоне. Помню, понял, на меня смотрит, значит прятаться бесполезно, стрелять тоже бесполезно, да и вряд ли бы я стал стрелять( мы тогда заинструктированы были, и стрельба на посту была страшнее какогото приведения)Запустил в него чем-то, оно руки подняло на меня. В первый момент я весь со страху в пятку сьёжился, потом от удивления рот открыл. Оно подняло руки, голова оторвалась от тела и полетела, а тело просто пропало. Дело в том, что сова села на столбик ограждения, сверху фонарь. Сама сова кажется головой приведения, а конусная тень (фонарь над ней) раширяясь до земли образует тело (в чёрном балахоне). Когда она взмахнула крыльями, мне показалось, что руки подняла. Не помню, знал я тогда, что это сова или не знал, но когда увидал приведение, я не сомневался в том, что это оно.

beloglasov: Да у Мити Шелюк был брат, поступил кажется в 80 году. А с Митей есче с одной деревни поступил Вася Кураченко. У него был почерк хороший. Все документы дипломы, удостоверения личности были написаны им. Так что оставил о себе память рукописную.

Panteley: Помню, ходили байки про эту сову, при чём "чем дальше в лес, тем толще партизаны", это к тому, что байки эти обрастали подробностями о способностях этой совы, что она была чуть ли не говорящей и были такие фантазёры которые разговаривали с ней...

poland: Кличка Собакевич была у командира 14 роты 1 батальона Севастьянова Геннадия Григорьевича - кстати хороший командир. Ком взводов - Комозенко и Рогаченко.

poland: Даааа, рождаются легенды... А вот что помню я - лично участвовал в поисках совы. 1 батальон. Год в памяти не отложился, но где-то 78-79... Комбат Кусаковский поднял нас прочёсывать 5 пост очень рано - часов в 5, настроение у всех было не пойми-какое, что то среднее между "блин, очень хочу спать" и "хи-хи-хи". Но никакой мистики. Парень на посту стоял со 2 роты (командир Гога Ламбрианиди), говорил, что видел "белую лошадь, перескочившую через забор". Через врачей его прокрутили, но вроде всё кончилось без последствий. Потом уже узнали, что там жила белая сова...

Юрий: Panteley Леш - привет! О Комозенко у меня наооборот хорошие воспоминания. Наш 143 вз-д считался р-ким, и, когда в конце 3-го курса его поставили к нам ком. вз-да - мы на общем "сходе" решили "сделать" его или "забить на него......й". Но через месяц он "сделал" нас и из нас курсантов 1-го курса суворовского училища. За это получил уважение "братвы" 143 вз-да.

beloglasov: Кстати в это же время, в связи с приведением ставили двойной пост, 2 -х часовых на 5 пост. И вот эти 2-е спускаются в бывший КП (подземное) а Тамилин видя это решил их проучить, подкрался, двери снаружи палкой припер и своим басом в щель га-га-га-га-аааааааа. А сам в караулку и нач. кару, типа, иди своих из бункера вытаскивай да подменную форму возми а то наверное обосрались. Думаю что в темноте и услышав его трубный смех, ребятам было ох, не до смеха.

poland: Комоза был у нас комвзвода, сначала Сезёв, потом он. Сезёв ушел в 3 батальон комроты. Комоза на самом деле стал каталой, бывая в Красноярске видел его в основном в районе ресторана "Красноярск".... По прошествии лет считаю, что основное в меня как в офицера и профессионала заложил всё-таки Сезёв В.Д., а не Комозенко.

Panteley: На этой страничке вспоминали водонапорную башню, что была между уч. корпусами кафедр тактики и мат. части. А сейчас даже следа от неё не осталось. 19 июля на праздновании 20 летия выпуска 2 батальона, заходили в бывшее здание кафедры мат. части, где сейчас базируется УТП Красноярского РТП. Однако ностальгия пробила…. Сидели в курилке возле корпуса и вспоминали, где что было развернуто и где обычно парковал свою черную волгу полковник Задков, возле кафедры. На праздновании думал увидеть кого-нибудь из преподавателей, но по-моему никого не было, кроме бывшего преподавателя с тактики Цераса Л.Е.В. (инициалы помню, а вот расшифровать уже не могу) и то, почему-то он был в форме гражданской авиации. А может и не он был, но тогда похож здорово. А вот за забором на Малиновского, уже нет магазина № 2, но есть в этом помещении пивная, где я так понял собирается «военная мысль» из бывших и ныне служащих жителей окрестностей. Пошивочного ателье на Краснодарской тоже нет, там тоже пивная…

александр: Странно почему пивную не открыле в бывшем штабе училища? Так вот , в башне у меня -нач. лаба цикла матчасти был пункт электроснабжения - стояли ВПЛы и дизелек. Разумеется не на верху башни.

Panteley: Александр! В бывшем штабе нельзя пивную, все-таки как-никак там сейчас детское учебное заведение, а если бы было нечто иное, то такая пивная спросом бы пользовалась. И название ей типа "РТВшн-балдеж"...., ну а из курсантской столовой мог бы получиться классный ресторанный комплекс с танцполом и стриптизом подназванием "Наш ответ Нерли и Ладушке"....

Фёdорыч44: Panteley пишет: В бывшем штабе нельзя пивную, все-таки как-никак там сейчас детское учебное зав Но киоск всё-таки внедрился, где и пиво продают. Или это только на нашу встречу замутили? Насчёт столовой согласен, стоит как молодая, как её ещё под боулинг или там под ночной клуб не приспособили. Всё-таки осталось ещё что-то святое...

Максименко Сергей: Да! Столовая и касса-неприкасаемые!

VAS: Виктор извини но нашем форуме нет места.Теперь ответ AS-ON. «Чекати від дурня розумного рішення - самому, в якійсь мірі, ставати дурнем». З щоденника Вані Молдаванa. Що краще: мати підлого і наглого сусіда, чи зрадливу жінку? А якщо і те, і се? Якщо наша молода держава має по сусідству «непредсказуемое держимордие», а у себе в хаті - безліч політичних повій? Від гнидаво-дрібнюсіньких, як чумадєєви, смарченки, тупоущенки, стервихови, прибитови-мєшкови, круглови-дуракови, інші подлєцови. До блошино-величних, як «багрово-красные правители краев й отраслей»? Отже, маємо... І, звісно, наглий сусід буде йти на контакти з нашими повіями. І, звісно, наші повії будуть шукати контакту з сусідом наглим. Нечисть липне до нечисті. І, звісно, наглий сусід, керуючись хамською мораллю, буде лізти на наше подвір'я. Бо його «долг - защитить интересы собратьев». А «долг псобратьев» - віддячити «защитнику». Пудовкіни - це лише гирі у руках хамсбулатових. А хамсбулатови - «выжиматели» пудовкіних. Рухає цим усім хамська мораль. Та мораль, про яку застерігав ще великий класик: А судьи кто? – За древностию лет К свободной жизни их вражда непримирима. Сужденья черпают из забытых газет Времен Очаковских и покоренья Крыма... І коли бачиш на екрані телевізора стару ……. в адміральській уніформі, з прізвищем «всесоюзного старосты», яка квакає: «Черноморский флот и город Севастополь, как бастион на южных рубежах нашей родины...», то розумієш, чого «покорители» так тримаються за «покоренный» Крим. Крим був «последним оплотом белых», коли наступали «красные». Крим є «последним оплотом красных», коли наступають «белые». «Бастион южных рубежей» їх «Родины». У них нема країн, земель, народів. У них є «рубежи» і «население». Їх «родина» там, де ступила їхня «покоряющая» нога. І тільки та нога (щоб вона відсохла кожному «покорителю») ступила на чужу землю, як та земля вже «исконно русская». Севастополь - «город исконно русский» на «южных рубежах»... Кенігсберг - на «северных рубежах»... Нарва - на «западных рубежах»... Приднестровьє – «також на юго-западних рубежах...» Нема «исконно» татарської землі, німецької, естонської. Нема їх народів. Є «русскоязычное население»... І «бастионы», які те «население» охороняє. Конаюча відьма хотіла б, щоб увесь світ помер разом з нею. Конаюча імперія - гірше конаючої відьми. Відьми конаючої імперії вже п'ють кров на «бастионах» в Югославії, Карабасі, Придніпров'ї, Прибалтиці, Грузії, Таджикистані. Тепер їм запраглося відьомського шабашу на «южных рубежах». І знову грають «населением».. Я - Вітя Царапкін, дитя Уралу, син України - не «население»! Я шаную свій «русский язык» і пишу ось українською мовою. Бо я син тієї землі, яка мене породила, і достойний, прийомний син того народу, який мене прийняв по достойному. «Население» - це ті, якими свого часу населяли українські села, виморені голодом. «Население» - це ті, які займали садиби, вивезених у Сибір «куркулів». «Население» - це ті, які займали квартири, розстріляних по застінках НКВД та КГБ... Отже, вважаю, що ні я, ні багато подібних до мене росіян, не мають нічого спільного з цим «русскоязычным населением». Так само, як «население» Москви типу хамсбулатових, руцких, пудовкіних, попових, «население» «Верховного Совета России» не має нічого спільного з російським народом. Зараз в Україні часто ставлять запитання російською піснею: «Хотят ли русские войны?» Р у ц к и е - постійно хочуть війни. Звір, який хоч раз спробував людської крові, буде людоїдом до скону. Вважаю: Що мій, російський, народ не допустить, щоб із його святої многостраждальної землі по інших землях розповзалися людоїди. Що мій, український, народ не допустить, щоб людоїди повзали по його святій многостраждальній землі. А його політичні повії безкарно продавали цю землю. Тому закликаю всіх чесних людей: гуртуймося! Вітя ЦАРАПКІН, cправжнє дитя Росії та істинний син України. Заяву передрукував та до публікації подав Євген Дудар . Прочитал . Интересно , не только один ты лазаешь по сайтам. А на счет истории Украины которую ты напечатал , не полностью вот остаток…. В цей період на півночі дикі племена москалів зївши останнього мамонта вирішили що далі так жити не можна треба загарбати Украіну й поневолити свободолюбивих нащадків Першобогдана. Вони в глухому ліси на болоті будують кілька шалашів та обносять його парканом. Паркан нарікають Деревяним Кремлем, а болото – Москвою. Тим часом лютим москалям не давав спокою добробут українців і вони починають все частіше й частіше шкодити Україні , забуваючи що Київ мати російських міст, а Україна виплекала для московії таких видатних людей як Ломоносов, Гоголь, Хрущов та Мазепа. Що саме в Києві вони навчились користуватись туалетом, носити брюки та краватки, та голити бороди. Москалі почали все частіше й частіше робити набіги на Україну, нищучи . Українців вони або вбивали або гнали в полон де русифіковували та робили яничарами. Піком москальської навали, стала середина 20-го століття, коли москалі разом з фашистами захопили Україну. Тільки титанічна боротьба українських опришків під проводом ОУН-УПА звільнила Україну та інші народи Европи спершу від коричневої чуми, а згодом в 90-хх роках від москалів . Потомки Першобогдана зберегли його нестримну любов до Свободи та власної землі . Слава Україні! Если вырезаеш то укажи первоисточник…. Да Витя я в начале написал что хамство не люблю в любом виде, издевательства тоже это насчет « хохлов» хотя те кто употребляет это слово не знает его значения – так называли прическу в давние часы .Мне просто важны принцыпы. Если я ни кого не принижую, ….Як українець, як громадянин своєї Держави, я хотів би, щоб кожен громадянин моєї держави, якому Господь виділив хоча б крихітку таланту, служив своїм мистецтвом моїй, тобто своїй Державі. І своїй нації. Але ніколи, нічим ні на йоту не образив іншу націю. Принижують інших лише нікчеми. Які самі не можуть піднятися до висоти нормальної людини. то почему должны приниживать меня . Ещё в училище не дозволял издевательств над собой . Мои одновзводники помнят стычку со старшиной в туалете. Я отвечаю по порядку ти пишеш К примеру - кому известен тернопольский физик Пулюй? А ведь это открыватель рентгеновского излучения... - в укр.учебнике физики 7 класса А кому известен такой учений ПОПОВ – тот, кто изобрел радио, а потом оказалось, что радио открыл МАРКОННИ. Таких примеров куча. …Это брехня больше подходит ВАШИМ историкам и ученым.… Так что. Наши учились у ВАШИХ… Сразу сделаю несколько оговорок: 1. Ну нет у меня никаких личных претензий к гражданину великой и независимой России ,правда до сих пор непонятно от кого независимой?, Ассону Виктору., проживающему ныне в Подмосковьи точно не знаю где., мало того, я отношусь к нему с большой симпатией и это не просто слова Виктор прекрати быть шовинистом. Завжди щось комусь виннi, завжди у "вiчному боргу" перед "визволителями". Перед кимось маємо просити прощення. Перед кимось за щось маємо каятися. А хто буде каятися перед нами!? За те, що вся Україна упродовж столiть для українцiв була Бабиним яром? За те, що винищили удвiчi більше нашого народу, нiж маємо зараз? За те, що висмоктали з нашого люду і кров, і пiт. Здерли iз нього сiм шкур, понiвечили душу, витоптали його святинi. Хто?! Де ви, правдолюбці?.. Та й покажiть менi народ без грiхів чи без достоїнств. Святими стають лише тодi, коли вже не можуть грiшити. Наш народ "грiшив", в основному, перед "визволителями". Втомлювався постiйно дякувати. За те нас нарекли "лiнивими", "тугодумами". Розповідають казочки. Що навiть землю нашу святу народ дiстав від Бога завдяки своєму лiнивству. Бо прийшов останнiм. А Всевишнiй до того все пороздавав проворнiшим. Отже, шкода йому стало українця i виділив для нього зi своїх запасiв. Тому й земля наша - райська. А ми на нiй - щось таке. Нi пришити, нi прилатати. Тому й усiм нас "шкода". І всi бажають нам "допомогти". У нашiй хаті порядкувати... Отакий імідж латають нам усякi паршивцi. Отаку ментальнiсть. ! ми вже й самi починаємо себе ганджувати та самобичувати. Сидить паршивець на нашiй шиї, живе за нашу кровавицю і варнякає, що ми поволi рухаємося. Вони, звiсно, рухливiшi. У них - мораль сперматозоїда. Швидше встигнуги. І запліднити собою. Тому й до Бога швидше встигли. Землi вiдхопили. Тепер уже створюють мiфи, що ми на своїй землi випадковi. Аби потiм довести, що не випадковi тут вони. Ми - поганi, значить, все, що вони чинять у нашiй хаті, - хороше. I все виправдане. Наша ментальнiсть. Люде мiй славний! Як тебе затуркали! Як тебе забили! Як тебе задебілили!.. А що, якби ми хоч на коротюсiнький часовий вiдтинок стали такими, якимй усяка шушваль нас вимальовує? "Лiнивi"? Добре - ми лiнивi. Тож ви, "працьовитi", злiзьте з нашої "лiнивої" слини. I чалапкайте. Своїми клишоногими. Далеко-далеко. Звідки прийшли. Хто - за Червоне море, хто - за Уральськi гори. А хто - в ажтуди. "Мой aдрес и не дом, и не улица". У вiчний мiраж. Або ж, коли живете на нашiй землi - працюйте на нас. А ми будемо їхати на вас... Помiняємося ролями... Не подобається? Правда? Хамовi нiколи не подобається, коли в людинi людська гіднiсть прокидається. Хам любить хребет зiгнутий. По ньому легше вилiзти на голову. А випрямлений хребет вiн уже називає "националистическим", "антисемитским", "антирусским" i ще казна-яким "анти"... Лише не антихамським... I вже спрацьовує хамська логіка. Не ти герой, мiй побратиме, що піднявся з рабських колiн. А вiн, хам. Який знову хоче тебе на колiна гюставити. I ти, мiй добрий i піктинний народе, просякнутий надувiчливiстю i надделiкатнiстю, починаєш доводити хамовi. Де, мовляв, логіка? Серед "найкровожаднішого народу-антисеміта" у найзлачніших куточках його землі упродовж століть проживало й проживає стільки євреїв? І хамська логіка відповість. Що це не завдяки гостинності і доброті українців. А завдяки "самопожертвi євреїв"... Де ж, мовляв, логіка? На землi народу, який "зоологически ненавидит русских", живе стiльки росiян? І той триклятий "хохол-руссконенавистник" уже й сам став "русскоязычником". Аби його краще розуміли. І хамська логіка, по-хамськи, зауважить: "Эго не благодаря гостеприимству и доброте украинцев. Это благодаря вечной самопожертве русских делать других счастливее..." Де, мовляв, логіка? У новоутворенiй своїй державi ми в першу чергу вiдкрили школи еврейські, польськi, чеськi, угорськi, румунськi. Не закрили жодної з насаджених нам росiйських. І не вiдкрили жодної української, там, де конче їх треба вiкрити. Для своїх "незрячих гречкосiїв"? .. А хамська логіка репетує про "насильственную украинизацию" i "ущемление национальных прав русских..." Де, мовляв, логіка? У столицi незалежної України не побачиш в продажу нi української книжки, нi українського часопису? I хамська логiка "ухмыльнется": "Нет спроса..." Де, мовляв, логіка? У самостійнiй Українськiй державi упослідженi тi, хто страждав за цю державу по Соловках i Сибiрах. Хто гнив по криївках i тюрмах. А ті, бандюги, що за одне слово про самостiйнiсть стріляли нам у потилицю, хто садив нас у неволю i мордував нас по катiвнях, - ходять у кроях, отримують престижнi пенсії. Та ще й на нас покрикують, що ми "бандити"? І хамська логіка просичить "о кровожадности бендеровцев и оуновцев"... Отакi ми, брате мiй українцю, "жорстокi". Отакi "невдячнi". Отака наша "человеконенавистническая" ментальнiсть. Отакі ми лiнивцi й тугодуми... А те, що українська Києво-Могилянська акaдемiя просвiщала "немытую Россию"?.. А те, що доньки київських князiв учили грамоти неосвiчених монархiв Європи?.. А те, що американцi за ескiзами українського вченого полетіли на Мiсяць?.. А те, що наш селянин навчив Канаду сiяти й орати?.. А те, що "русскую славу" здобували українськi матроси-Кішки? А те, що в "непобедимой и легендарной" кращими вояками були українці?.. А те, що ми - найспівучіший народ у світі? Бо навіть той, хто вже дар рідної мови втратив, не втратив пісні... А те, що ми найгумористичнiший народ у свiтi? Бо хто iнший дозволив би насмiхатися над собою, ще й самому iз себе кепкувати?.. I навiть те, що українцi - найтерпеливiший народ у свiтi? Бо який ще інший народ змiг би стерпiти у своїй хатi отаке хамство? ...На скрижалi якої ментальностi будемо записувати?!. Наша ментальнiсть. Кажуть, що у нас по три отамани на одну булаву. Може. Але це не від ментальності. Це від гіркої дiйсностi. Вони гинуть, отамани зостаються. А до Господа Усевишнього на розбiр земельних ділянок ми прийшли останнiми не тому, що "лiниві". А тому, що скромнiшi за iнших. I це наша ментальнiсть. I Бог за неї нас винагородив райською землею. I щедрiстю. Із цiй землi ми вiками годували усiх зайд та завойовникiв. То невже себе не прогодуємо? Невже не збережемо дар Божий? Невже себе не збережемо?!. Да ещё Витя тебе выдержка: Коли ваш картавенький "лазутчик германского империализма " на німецькі гроші зробив у Росії "жовтневий переворот". А ідейні предки "вашистів" у крові топили нашу Україну. "Вашистам" завжди заважало все українське. "Вашисти" "штиком" і облудою взяли наших людей. Селянам пообіцяли землю, робітникам заводи. Дали, забрали, у комуни зігнали. І "нашисти" працювали на трудодень і голодували, а "вашисти" керували і жирували. Почну з того, хто і коли "марширував" з німецькими фашистами. Згадайте спільний парад гітлерівського "вермахту" і сталінської "Красной армии" у Бресті. Це було набагато раніше, ніж "нашисти" "зустрічали хлібом-сіллю фашистів у Львові ". Та й, правду кажучи, знаючи про ті демарші ваших "вашистів" та німецьких фашистів, відаючи, що посол СРСР у Німечині подав згоду Сталіна приєднатися до фашистської осі- Берлін-Рим-Токіо (але йому сказали "пізно"), у Львові прийняли їхніх за ваших. Та полишмо давні історії. И ещё напомню тебе Виктор у нас нет Фашистких партий, а у ВАС в России они есть. Ідейний натхненник деяких сьогоднішніх "фюрерів" і їхніх "партайгеноссе" Геббельс стверджував, що багато разів повторена брехня, перетворюється у правду. Але так цинічно, так грубо, так брутально, так жорстоко брехати , як брешуть підконтрольні отим "фюрерам" і їхнім "партайгеноссе" засоби масової інформації, не дозволяв собі навіть Геббельс. А это тебе на закуску знову ми всім хутором "Мозамбік" дивилися "Табу". Оте, де на одному стільці сидів молодий "пан". А на другому -бородатенький "товариш". Дискутували. Куди Україні йти? "Товариш", яко лівак, казав, що треба "возрождать Союз". Бо "руховские наперсточники от политики" його розвалили. "Пан", яко нормальна людина, казав, що це глупство. Не треба ні відроджувати "мертвого", ні народжувати нового. Молодь, яка підтримувала "пана", стояла за те, що Україна має бути незалежною, самостійною. Пенсіонат, що горлопанив за "товариша", репетував, що "надо немедленно соединяться с Россией..." До речі, Ваня Ненаю, який, в основному, прописаний в Глевасі, упізнав серед них кількох своїх. І радісно вигукував: "О! Це наш електорат!".. Отже, з приводу цієї передачі у нас на хуторі відбулася палка дискусія. Отой бородатенький і його підтримувані в передачі "аргументували", чому треба об'єднуватися з "братским русским народом". У Росії, мовляв, багато українців. Тому єднатися треба зі своїми, а не "з проклятими імперіалістами". Бо якщо Польща "завтра захоче Галіцію", то вони будуть нас бомбити "точечными ударами"... Політичний експерт хутора "Мозамбік" Ізя Чачкес з приводу цього "аргументу" висловив деякі припущення. У Росії, в основному, живуть ті українці, яких вивозили до Сибіру, саджали по тюрмах, концтаборах. В Україні про "воссоединение", в основному, кричать ті, які вивозили і садили. Якщо їх об'єднати, може відбутися великий мордобій. Непрогнозований. Щодо "точечных ударов". То ними попахує не так від "імперіалістичного заходу", як від "братерського" Сходу. Чого захоче завтра Польща - ще не знаємо. А "старший брат" вже сьогодні: "Севастополь будет принадлежать России. Это можно сделать силой. Кстати, в России єсть достаточно сил для того, чтобы, как говорится, свой суверенитет..." Це приміряється "наперсточник" від російської політики Лужков. А ось військовий "наперсточник" Казанцев, погрожуючи зрівняти Чечню із землею за два тижні, чеченські "бандформирования" вже явно порівнює із "западноукраинскими"... Біда і Західної України і борців за незалежність тоді була в тому, що вся Україна входила до складу Союзу. Червоний терор проти населення західних областей вважався "внутренним делом советского государства". У спецшколах поблизу Москви та Воронежа те "государство" готувало "спецотряды". Під виглядом бандерівців закидало їх у Західну Україну. Ті, під виглядом бандерівців, тероризували населення. А тоді "государство" кидало дивізії НКВД на "борьбу с бандеровским террором" і на "зачистку от бандформирований". Біда Чечні сьогодні, що вона у складі Федерації. І "точечные" бомбові удари "по террористам" - "внутреннее дело России"... Отже, союзна петля на шиї України потрібна для того, аби її безкарно додушити. Як душать зараз Чечню. І вся ота "братская любовь", "экономические выгоды", "родственные связи", "общие славянские корни", "общее пространство" - шулерські фокуси "наперсточников" від імперії. Основне: "Тільки дайте себе в руки взяти"... Щоб їм руки розв'язати. Бородатенький лівацький "наперсточник" у тій же передачі також "аргументував" свої пориви до "Союзу" тим, що Росія добра, взяла на себе світові борги України... Гуманно погодилася на так званий "нульовий варіант"... Ну, з приводу "боргів" у нас заварилось таке. Перш за все, хто перед ким має борги? І з якого "нуля" треба починати? Якщо з того "нуля", коли зароджувалося "московское государство", то Росія Україні не сплатить боргів довіку. Якщо з того "нуля", що народився у "буремному сімнадцятому", то Росія принаймні сто років мусила б платити Україні за знищення української духовності; за пограбовані у нас культурні та історичні цінності; за пограбовану нашу землю; за понівечену нашу долю; за десятки мільйонів винищених червоним терором українців; за "вестарбайтерів", які досі заселяють половину Далекого Сходу і всю "Сибір неісходиму" і т.д., і т.д. Це дуже куценький і дуже маленький рахуночок. Бо якщо "по большому счету", то можна такого нарахувати, що жоден комп'ютер у свою пам'ять не вмістить. Звісно, "комп'ютери" бородатеньких "носителей красного знамени" та ідей "объединения" зі своєю куценькою пам'яттю цього охопити не можуть. І ще про один "нуль" "бородатеньких" лівачків. Щодо червоного терору. Мовляв, "в истории любого государства были кровавые периоды"... "Катились волны казней"... А в нашому "самом гуманном государстве" "казни катались" суцільною "волною". Сімдесят років. І. ніхто за це не відповідає. Ось німці. Посадили за грати великих державних чиновників лише за те, що з їхньої вини біля Берлінської стіни загинуло майже тисяча людей- У нас "волньї" червоного терору знищили десятки мільйонів. А ті, хто плив "под красным знаменем" на цих "волнах", сьогодні сидять у студії і репетують: "Союз! Союз!" І бородатенький глашатай зазиває до союзу. Хоч сам заявляє: "Я не хочу, чтобы мы сегодня возвращались назад и снова проделывали этот мучительный, этот кровавый путь"... То він хоче чи не хоче?! "Союза" хоче, а и пути" - не хоче. А який же "Союз" без "пути"? Безпутний?.. Яка ж ідеологія комуністів без "грабь награбленное"? І "диктатури пролетариата"?.. І що означає "давайте начнем точку отсчета от сегодняшнего дня"? За Криловим: "Забудем прошлое, уставим общий лад"? Але ж вовк є вовк. Він траву їсти не буде. І "стадо" колись таки "тронет"... Звісно, всі ці міркування звучали в дискусіях політологів, економістів, соціологів хутора "Мозамбік". Проте Петя Зябка виклав альтернативну позицію: "Я за те, щоб Україна увійшла в братній союз із Росією. Бо там, дійсно, живе дуже багато наших. Але тільки після того: - як українська мова в Росії буде проголошена другою державною; - як у великій Росії з'явиться стільки українських шкіл, скільки в маленькій Україні російських; - як у Росії з'явиться стільки україномовних видань, як в Україні російських; - як на російському телебаченні звучатиме українська мова стільки, скільки звучить на українському російська; - як в російській армії і на флоті команди лунатимуть українською; - як в російських вузах викладатимуть і українською; - як українські морські сили матимуть свою морську базу на Далекому Сході, захищаючи населення "исконно" українських земель "Зеленого клину". Ну, й основне. Про нашу. "славянскую православную духовность". Про яку так турбувався "глубоковерующий" бородатенький лівак. Якщо всі православні парафії Росії, Білорусі та України будуть підпорядковані Українській православній церкві Київського Патріархату. Оскільки Святий Володимир хрестив Русь у Києві. Християнство на всі слов'янські землі пішло з Києва... Словом, як брататися, то брататися!.." Ну и про Харьков в котором я начинал службу офицером. Нещодавно на Харківщині проходили дні української преси та книги. До речі, розумним і чесним уболівальникам за "русскоязычное население" в Україні варто задуматися, чого це в Українській державі виникає потреба захищати українське слово? Підлі й так знають чого. І все робитимуть, аби цього слова не було У готелі ввімкнув телевізор. "Редакция телевизионных известий" годувала харківського обивателя новоспеченими "вутками". Тим, що "... в обласном обществе "Просвіта", оплоте ярого национализма", пройшли збори. Тим, як українські "закони о гражданстве" ображають "бабушку". Старенька жінка переїхала з Білгорода до сина в Харків. І "...учит она не русский, а украинский. И не из уважения к разгаваривающим на нем людям, а только потому, что необходимо сдать экзамен в средней школе. Без которого она, увы" не может получить гражданство й паспорт..." Словом, "увы!" "Известия" "наизвещали", які ті українці жорстокі. Син пенсіонерки пішов до школи взяти довідку, Не дали. Сказали, хай прийде бабуся. Хоч побесідує. "Причем нарочито говорили по-украински..." І ось бабуся, яка після війни в "Ровно спасала людей от тифа" (бо працювала там у шпиталі МВД), не може отримати паспорт і поїхати в гості до дочки... Подумки аналізуєш це "увы". Якщо бабуся не може за кількасот метрів приїхати до школи, то як же вона поїде за кількасот кілометрів "у гості"? Як це, працюючи у Рівному, вона не засвоїла "братского украинского" "на бытовом уровне"? Хоча б кілька слів. Хоча б "из уважения к разгаваривающим на нем людям". Чи за відсутності елементарної кмітливості, чи "нарочито"? Іще одне: "чому "нарочито" говорити російською в Україні можна, а українською заборонено? Я так детально зупинився на цій телемаячні, не для того, щоб смакувати фактами. Треба, щоб читач бачив, як "телеінформатори", що випасаються на нашому городі, безпардонно плюють у цей город. А скільки бруду виливають щодня на нас, на наші святині, на нашу державу годовані і пригріті нами ж паршуки! Скільки злоби й ненависті до всього українського у деяких, з дозволу сказати, "граждан Украины". І представників першої влади. І четвертої. І позавладних. Подивімося, яке розмаїття газет і журналів антиукраїнського спрямування наплодили вони в Україні. Скільки сумнівного чтива понавозили. Скільки аудіо- та відеосміття. А про телеекрани вже й говорити нічого. Як у гоголівських "Вечорах..." з кожного вікна висувалося свиняче рило, так і тут то з тієї, то з іншої програми висунеться бородатенька чи пейсатенька пичка. І що-небудь "да с-юморит" про тупуватого "хохла", чи "национальное сало..." Кому ж це вигідно? У якійсь мірі відповідь почув знову ж таки з телеекрана. Інтерв'ю кореспондентові давав Едуард Ходос. Голова іудейської общини ліберального напряму. Наведу кілька уривків: "...Надо трезво надходить и понимать, что присутствует... еврейский фашизм. Лицо у него - в черной шляпе, в сюртуке. А оружие - это доллар". "Это оружие дало возможность сделать определенную расстановку сил в структурах власти..." "...Ситуация на информационном поле (это момент архиважности) - захватить информационное поле. И тогда можно править ту духовную роботу, и аморальную, и безнравственную, которая сегодня решается с помощью жрана. Это, кстати, при обнищавших массах является наиболее действенным способом..." "...Эти силы далеко не представляют еврейский народ, а подставляют свой еврейский народ... Теперь на фоне экономических бед обостряется ситуация и, естественно, я вижу суровую необходимость всем осознать зту опасность нацизма. Который может, как это не парадосально, быть в черных шляпах, а не в черных касках... И, осознав эту опасность, проанализировать, с чьей помощью определенные структуры здесь взрастили зтот клан, паразитируемый на сегодняшней ситуации..." Чому я сказав, що відповідь почув "в якійсь мірі". Бо здається мені, що суть не так в "черных шляпах", як у брудних душах. А вони є не тільки під чорними капелюхами, а й під сірими, і під червоними. Наприкінці сорокових років Ілля Еренбург сказав Голді Мейїр: "Ненавижу евреев, родившихся в России, разговаривающих на английском языке". Сказати, що «люблю» євреїв, які народилися в Україні, живуть в Україні, розмовляють російською мовою і нищать українську, було б лицемірством. Але я так само, а може ще й більше "люблю" українців, які живуть в Україні, а стали "русскоязычниками". Отже суть і в тій чорній душі авантюриста, яка "стріляє" доларом, і в тій брудній душі пігмея, яка продається. Юда за тридцять срібляників продав Христа. Наші домашні юди за тридцять срібляників продають себе, своїх дітей, онуків. І завтра ті на своїй землі виявляться чужинцями. Якщо не вимруть від духовного та фізичного каліцтва. Отака може відбутися "расстановка сил". Та повернемося до "черных шляп", саме до них, а не до євреїв взагалі. Хоч, правду кажучи, у нас уже виробився комплекс. Ми можемо говорити про молдаван, росіян, німців, гагаузів. Лаяти румуна, поляка, білоруса. Тільки не дай. Боже, щось погане сказати про єврея! Створюємо навколо нього "заповітну зону". І тим самим робимо і йому, і собі ведмежу послугу. Бо як би ми (чи євреї) по-страусячому не ховали голову в пісок, голий зад, вибачте, все одно видно. Чи він прикритий "черной шляпой", чи козацькою шапкою. Таке враження, ніби ми збираємося щось "перечекати". Один одного перехитрити, а тоді роз'їхатися. Принаймні я зі своєї землі нікуди не збираюся. І не виганяю представників інших націй, які є громадянами моєї держави. Отже нам жити разом. Нам треба навчитися бути одвертими, дивитися один одному чесно в очі. І чесно поступати стосовно один одного. Не підставляти ніжку, а підставляти плече. І говорити один одному правду. Навіть гірку, навіть неприємну. Не для того, щоб дорікати. А для того, щоб та гірка правда більше не творилася. Мене дивує, чого деякі євреї так за "Слов'янський союз"? Один мій приятель з Харкова видає слов'янофільського пошибу часопис. Звісно, це не з поваги до мене як до слов'янина. І я запитав: "Юро! Тобі навіщо "Слов'янський союз"? Аби тебе, як єврея, з нього вигнали?... " Образився. Я ж не маю права ображатися. Коли ось по московському телеканалу на моєму хатньому екрані з'являється отака маячня. Якась композиторка Лора Квінт ро ...

VAS: ... зповідає, що їй привидівся "згусток енергії". З нього появився український Кобзар Тарас Шевченко, "з довгою бородою" (мабуть фантазерка переплутала з Карпом Марксом) - і сказав: "Пришел к тебе я, Лора, с серйозной миссией. Ошибался я, когда писал: "Кохайтеся чорноброві, та не з москалями". Ты должна это исправить. Напиши песню. А дух мой я вселил у поэта Юрия Энтина..." А вранці Лорі телефонує Ентін. І читає вірш. "...Неужель наставлю пушку, На жену свою, хахлушку?... Буду лучше я ее любить... " Зверніть увагу, що "дух" слов'янський Шевченка не продиктував Ентіну ні "жену-жидушку", ні "жену-кацапушку", а тільки "жену-хахлушку". Може й тому народилося в Ентіна: "Эй, славяне! Эй, славяне! Москвичи й киевляне! Нам ли с вами родину делить?"... Правда Ентін не конкретизував, яку "Родину"? Чи Україну? Чи Росію? Чи Ізраїль?... Та дивлюся знову ж таки на своєму телеекрані, і знову ж таки з Москви "круглий стіл". Питання українсько-російського договору і Севастополя. Сидять там уже не "сочинители" ентіни і квінти, а ніби поважні мужі російської держави: бабуріни, толкачови, митрофанови та іже з ними... І чого вони тільки не кидають у наш український город. Ну те, що "Севастополь был, єсть и будет городом русским..." - не новина. Те, що "...все северное Причерноморье, аж по Молдавию, всегда было русским..." - також не новина. Те, що кричали, погрожували - також не новина. Докричалися до того, що забули про "маскировку". Призналися, що суть не в Севастополі. А в тому, що "Украину и Россию разрывать нельзя! Ибо это две руки..." Не сказали, правда, чиї? І хто тими "руками" жар загрібати збирається. Але справжньою новиною було "откровение" депутата Думи Олексія Митрофанова. Він признався, що в українських урядових колах, на дуже відповідальній посаді, працює його свояк. Тому він, Митрофанов, добре знає настрої в Україні. Незалежності хоче лише "еліта", "інтелігенція". А "народ" хоче "воссоединения с Россией". Бо Україна і Росія, виявляється, "обрубки одного государства". І ось "...надо с одной сторони - обрабатывать элиту, а с другой - настраивать протав элити народ...". І якщо "...элита не пожелает воссоединения, то народ ее сметет..." Отже всі оці "русскоязычнне" фокуси-мокуси - не такі вже й безневинні забави. "Народ" настраивают. Народу вбивають у голову, що ніякої української еліти в Україні нема, не було і бути не може. А "еліту" "обрабатывают". Правда, коли у наших урядових колах на високих посадах - "свояки" московських митрофанових, то "обработка" ще інтенсивніше проводиться тим, що вчителі, лікарі, науковці, працівники культури не отримують зарплату. І "еліта" вже сама стає люмпеном. І нема потреби її "сметать"... Отже застереження Едуарда Ходоса про ведення "аморальной, безнравственной работы" через засоби масової інформації небезпідставне. Як небезпідставне твердження про "расстановку сил в структурах власти". Бо коли в наших "структурах власти" - московські агенти, коли безпеку української незалежної держави "оберігають" українофоби типу "пирожковых", значить, на кривавій імперській кухні хазяйнують "повара", які пройшли не лише "кулинарные техникумы", а й деякі інші вишколи. Тому мене не дивує, що єврей, який в Росії терпить від російського шовінізму, в Україні допомагає тому російському шовіністові нищити все українське. І хоч вони, "чорношляпочники", як каже Едуард Ходос, не представляють весь єврейський народ, українцеві від цього не легше. "Чорношляпные" агенти отих імперських "пекарів" включаються у сатанинські походи проти української мови, української історії, української культури. Для цього мобілізуються вчорашні "массовики-затейники", недовчені "зкспромтеры" смердючки, новоспечені "народные" невизначеного народу, "писатели", які не написали жодного художнього твору. Печуться телепрограми, замішані на брудному суржикові. Засвічуються білягумористичні та біляестрадні "звезды". Які українця бачать тільки "у двух национальных цветах - белое й черное". "Белое сало и черная зависть". Новоспечені "юмористы" то пришелепкувато кривляються на екрані, то розповідають бородаті "всеукраинские анекдоты", об'єктом висміювання у яких часто є той же "хохол" і те ж "сало". Пройшовши через продажні "структуры власти", навіть символ своєї сатанинської святості - злодія і пройду Паніковського - поставили у центрі нашої столиці. Чому ж прислужників московських імперських баринів раптом так нахилило до гумору? А тому, що гумор - найкоротша стежка до серця людини. Тому, що пісня і гумор найживучіші елементи у генетичному коді нації. І ось народну пісню треба затовкти металевим бацанням об лису голову недоросля. А український гумор, який стоїть на фундаменті неповторних народних усмішок, який має свої витоки від Котляревського, Гоголя, Вишні, в царині якого працювали і працюють сотні талановитих письменників, акторів, визнаних світовою критикою, - "обанекдотить", "охохмить", "охохлить" і взагалі витіснити з ужитку українця. Натомість вбити людям у голови, що вони, оті "хохмачі" - "самые талантливые", "самые остроумные" - словом, "короли", "князья", "человеки года" і взагалі "суперчеловеки"... В українському варіанті це звучить: "Хвали мене мій ротику, бо тя розірву". А у фашистському варіанті, визначеному Геббельсом, приблизно так: якщо брехню повторювати постійно, то люди починають вірити у неї, як у правду. І та "правда", як бачимо, працює на філософію винятковості. А фактор винятковості ще ніде не приносив користі, ні у сім'ї, ні в колективі, ні у суспільстві. У сім'ї він породжує чвари, у колективі - інтриги. У суспільстві - фашизм, однією з характерних рис якого є боротьба за нові простори. І тут єврейський фашизм, що про нього говорить Едуард Ходос, поєднує свої сили з російським. Правда, єврейський поки що відвойовує інформаційні простори. Чим допомагає російському "обрабатывать" маси... Колись один з одеських кавеенщиків мені заявив: - Адесса никогда не заговорит на украинском!.. Я тоді пожартував, що все залежатиме від "корита". У чиїх руках воно буде. На жаль, "корито" поки що не в наших руках. На жаль, воно поки ще в руках українофобів. Але за суспільними законами, за тверезою логікою і навіть за прогнозами того ж Едуарда Ходоса, таке становище довго утримуватися не може... Моїм добрим приятелем з-поміж російських сатириків був Леонід Ленч. Єврей за походженням, рафінований російський інтелігент, чесна і талановита людина. З Леонідом Сергійовичем ми часто вояжували просторами "Союзу", бували разом і на Габровських фестивалях гумору у Болгарії. Якось я запитав Ленча: - Леоніде Сергійовичу! Розумію, чому ваші єдиновірці, які часто організовують вечори гумору на центральному телебаченні, не запрошують українців, білорусів, узбеків, латишів... Але чому вони ігнорують вас? Ленч посміхнувся: - Женю! Євреї, як і українці, бувають різні. Є чесні, а є пройди - оті, що скрізь проходять... Мене вони не запрошують, тому, що бояться конкуренції. У моїх творах - сатиричне зерно, а в їхніх - естрадна полова. При тому, з антисанітарними домішками... Часто пригадую слова Ленча, коли отою "половою" засипають наші телеекрани. Звісно, не можна вимагати з хруща м'яса. Скільки кому вділила природа. Проте, хоч, як дехто вважає, дурість також дар Божий, але нею не можна зловживати. А ще більше не можна зловживати терпінням людей... Я шаную як митця Михайла Жванецького. Але дивує мене, що така талановита, розумна людина, яка вміє підмітити всі тонкощі життя, не може підмітити однієї страшної вади отих "черношляпников" - прислужувати поневолювачам інших народів. Бути знаряддям, інструментом у руках колонізатора. Я не був в Ізраїлі. Там, розповідали, є цілі райони, де євреї розмовляють лише російською мовою. Ніхто мені тільки не відповів, чи ці євреї-"русскоязнчники" вимагають від уряду Ізраїлю визнати російську мову за другу державну??? Виктор пойми одно :если бы я пришол к тебе с оружием в дом ,в твою страну ,и стал бы учить тебя как жить , думаю ты тоже боролся против меня . И если ты это поймешь то все аргументы которые, я привел ,выше, станут тебе понятными . И я поверь тебя искренне уважаю как талантливого человека и не хотел бы тебя обидеть..... Искренне ВАШ Василий.!!! Да чуть не забыл большое спасибо за ту ссылку, я с удовольствием прочитал ,но с Корчинским у меня есть разногласия.!!!! Чи законно обер-повія Катерина II зруйнувала Запорозьку Січ і загарбані українські землі роздала своїм фаворитам? Чи законно «вождь мирового пролетариата» підсилав в Україну своїх агентів антонових, перелицьовуючи їх на овсієнків, щоб легше обдурити український народ і швидше поневолити? Чи законно російські більшовики потопили у крові Українську Народну Республіку? Чи законно народ України заганяли у колгоспи, морили голодом, вивозили до Сибіру? Чи законно Україну масово заселяли «стойкими большевиками»? Може, хтось з приводу цього проводив референдуми? Може, питав в українського народу: хоче він цього чи не хоче? То чия б кричала, а чия б мовчала...

VAS: Тепер ответ другому Виктору ТАРАНОВУ . Витя ты наверное написал такую ересь з будуна.Цытата Могу сказать одно- если собака гавкает , а не кусается-ее никто не боится.Мир уважает сильных-последовательных и справедливых.Давно пора Россииским верховным задуматься о проведении и отстаивании исторических событий, которые кто как хочет так и интерпретирует. Уважая в первую очередь свою историю- должны приучать любят они это или нет , уважать исторические события- а не пытаться переписывать их так как скажут. Ведь Историю всех стран переписывали как надо....Вот и получили то ,что имеем. Виктор ВЫ в России уже имеете одно проведение и отстаивание истории ..... на протяжении больше 300 лет идет завоевание Кавказа . Не стыдно ? Я не оправдовую чеченцев нет, я осуждаю русских, хотите прекратить терроризм выведите войска оградите границы и пускай они сами воюют . Посмотри на Афган. Большое спасибо Горбачеву за то что вывел войска.Это был мужественный поступок. А ты до чего призываешь....? Неужели ты действительно думаеш что один террор остановит другой....Это уже проходили. И как военний ,ты должен знать, что стоит чеченам, купить какие нибудь микробы бросить их в ту же водопроводную сеть ,и масса людей ,в том же Красноярске умрет от чумы или чего нибудь.А потом власти ВАШИ и НАШИ будут проводить траурные митинги. Нужно жить дружно... Поверь это лучше чем ждать неприятностей.. Тепер про голодомор. Мой отец пережил голодомор. Так что про этот период истории я знаю не понаслышке, а из первоисточников. Я не знаю почему был голод на Поволжье, но сочуствую искренне тем кто остался живой и кто в тот час похоронил родных и близких. Но разговор идет не про это , разговор идет про геноцид .... И если признать наш голодомор – геноцидом ., то растрел евреев в Бабьем Яру меркнет перед цифрами уничтоженных 3- мя голодоморами.Вот тебе факты: Надеюсь украинскую ты знаешь. Якщо мова йде про будь-яке історичне явище, історики звикли думати про його причинність чи навіть багатопричинність. Справді було б недостатньо констатувати якусь одну причину чи тільки один тип причин (економічних чи політичних) американської громадянської війни або російської революції. Коли йдеться про голод 1932—1933 рр. в Україні, то він справді був би незбагненний без економічного контексту, проаналізованого покійним В. Голубничим, С. Кульчицьким та іншими1. Але, на нашу думку, це лише один аспект дуже складного і багатогранного явища, тому що сталінська перебудова (чи підрив) суспільства у першій половині 30-х років значною мірою була політичним феноменом, коли політична влада знищила і узурпувала громадянське суспільство. Як написав польський еміграційний історик у США Мойсей Левін: «Ця (перша п'ятирічка—Дж. М.) була унікальним процесом соціального перетворення, проведеного державою в тому, що держава зробила набагато більше, ніж «проведення»: вона замінила собою суспільство, стаючи єдиним ініціатором діяльності і контролеіром всіх важливих сфер життя. В цьому сенсі цей процес був перетворений на процес державного будівництва, де повна суспільна структура була, так би мовити, засмоктана в державний механізм, ніби була асимільована ним повністю»2. Іншими словами, Сталін здійснював на практиці гегелівську теорію заснування державного суспільства шляхом створення (висловлюючись термінологією того часу, яку Джордж Оруел називав «качиною») державної надбудови, яка виробила сама для себе свій соціальний базис. Створення командної економіки та включення сільського господарства до її складу шляхом примусової суцільної колективізації селянства відводить для економічного фактора другу, цілком залежну від політики роль. Перші згадки про голод в Україні з'явилися у західній пресі практично одночасно з першими людськими жертвами3. Відтоді наукова дискусія про голодомор рухалася від питання про його історичну достовірність до питання про його інтерпретацію, тобто був голод просто економічним чи також політичним феноменом? Ця дискусія особливо загострилася після опублікування результатів роботи державної комісії США та після обнародування висновків Міжнародної комісії по дослідженню голоду в Україні 1932—1933 рр. Найбільший опір серед деяких опонентів викликало твердження, що голод в Україні був штучним, створеним державою. Я запідозрюю в інтелектуальних лінощах більшість моїх західних критиків, бо набагато легше витворити свої суб'єктивні інтерпретації найважливіших подій радянської історії на догоду сьогочасній політичній кон'юнктурі, аніж проаналізувати конкретні обставини у різних республіках колишнього Радянського Союзу і вже тоді робити певні висновки. На мою думку, глибоко помиляються ті традиційні та еміграційні історики України, які дивляться на українську специфічність без врахування загального контексту історичних подій в імперії та Союзі, не мають також рації і ті радянологи, які виводять будь-яку дію в колоніально-підлеглій країні тільки від стану імперської метрополії. В Радянській Україні і загалом в радянській науці питання голоду знаходилося під офіційною і дуже суворою забороною. Розгорнемо будь-який підручник з радянської історії. Невиразні роздуми про продовольчі труднощі, дуже тимчасове і незначне підвищення смертності через неврожай, куркульський саботаж чи навіть про недоліки і помилки допущені під час хлібозаготівельної кампанії. Тих західних істориків які називали голод голодом, автоматично відносили до стану «буржуазних фальсифікаторів». У пресі, якщо їхні імена і згадувалися то лише з «епітетами» як «наклепники», «вороги радянського ладу» і т д Але в конкретну дискусію з ними ніхто не вступав. Промовистим у цьому плані є секретний циркуляр за підписом А. Капта та С. Мухи і завізований В. Щербицьким 11 лютого 1983 р. «О пропагандистских и контрпропагандистских мероприятиях по противодействию развязанной реакционными центрами украинской змиграции антисоветской кампании в связи с имевшими место в начале 30-х годов продовольственными трудностями в Украине», де сказано: «Следует отметить, что в нашей исторической литературе упоминается о существовании продовольственных трудностей в Украине в начале 30-х годов, признается, что особенно осложнилась хозяйственная обстановка осенью 1932 года в связи с необоснованным завышением сельскохозяйственных планов»5. І далі: «Ввиду того, что нам невыгодно по данному вопросу вступать в открытую полемику с националистическими писаками, в настоящее время усилия сосредоточены на пропаганде в республике и на зарубежные страны достижений сельского хозяйства Советской Украины, преобразований в деревне, ставших возможными благодаря победе колхозного строя...», тощо. Отже, «невыгодно»... С. В. Кульчицький через десять років напише: «З власного досвіду можу сказати, що знання пов'язаних з голодомором подій не може не привести до переосмислення всієї історії XX століття. Хоч який він болісний цей процес переосмислення, але він позбавляє людину від засвоєних з дитинства фальшивих догм, допомагає їй адекватно реагувати на швидкоплинні події сьогодення, зберігати душевний спокій» . Висновок українського історика стосується як вітчизняних істориків, так і західних. Питання голодомору є центральним питанням не лише історії України, воно має універсальне значення для всіх істориків світу, які вважають, що людство — це велика родина націй, народностей, етносів, що знищення, або ослаблення будь-якого народу веде до кризових явищ в духовному, економічному, культурному житті всієї світової цивілізації. Тому питання штучного голоду в Україні на початку 30-х років невід'ємне від питання порушення прав людини, народу, воно підпадає під категорію злочинів проти людяності і людства. Поки що, на жаль, вивчення голодомору не займає належного місця у контексті європейської і світової науки про геноцид, незважаючи на значні зусилля еміграційних та вітчизняних істориків. Це зумовлено багатьма причинами, не остання з яких—закритість українського світу від світового процесу розвитку гуманітарних наук. Закритість, яку доведеться довго і важко переборювати. Ще одна трудність — орієнтація західних істориків на «російську схему» як домінантну в історії всіх так званих «окраїн», тобто неросійських національних республік. На мій погляд, це несвідоме сприйняття думки XIX століття, Що в Європі існують народи «історичні» та, за визначенням Ф. Енгельса, «руїни народів», пеісторичні народи, доля яких визначається сильнішими сусідами і які приречені на асиміляцію8. Сьогодні ніхто так не напише про неєвропейські, колишні колоніальні народи Азії та Африки, щоб не накликати на себе звинувачення в расизмі та європоцентризмі. Але ( і мені це завжди здавалося надзвичайно дивним феноменом) схема мислення, абсолютно неприпустима щодо інших народів, була прийнята за догму, коли мова заходила про народи колишнього Союзу РСР, в тому числі й України. Насамперед України. В недалекому минулому такий підхід був викликаний політичною конюнктурою. Сьогодні – інтелектуальною провінційністю, яка найбільш виразно проступає в анонсі майбутнього дослідження професора Мічігінського університету Рональда Суні. Цей відомий “спеціаліст з національного питання” заповзявся переписати монографію Рональда Пайпса про створення Радянського Союзу, щоб довести, що в історії всіх «окраїн» класова боротьба була набагато важливішою і визначальнішою, ніж боротьба за національне визволення. Доречно тут запитати Рональда Суні: навіщо була потрібна така широкомасштабна інтервенція Червоної Армії з Росії, якщо всі трудящі — українці, вірмени, кавказькі народи, мусульмани тощо тільки й прагнули, що до возз'єднання» з старшим братом — великоросійським пролетаріатом? Іншими словами — це повторення найгірших великодержавницьких стереотипів старорежимної історіографії, на яке сьогодні можна було б особливо не зважати, коли б такий погляд не впливав значною мірою на визначення політики західних держав щодо незалежної України. Не можна забувати, що розвиток історичної науки в тому чи іншому напрямі адекватний розвиткові політичного мислення. Саме тому вивчення політичних причин голодомору може і повинно відіграти ажливу роль в усвідомленні істориками, політиками, державними діячами Заходу не лише минулого України, а й того, що відбувається тут сьогодні, і що може трапитися завтра. Серйозні науковці, які займаються цією проблемою, одностайні в своїх висновках, що на відміну від голоду, який пережили народи світу, для голодомору 1932—1933 рр. характерною є викачка хліба та інших сільськогосподарських продуктів від аграрного населення. Я згідний із твердженнями С. Кульчицького, що суть колективізації сільського господарства — це повернення до політики воєнного комунізму, тобто продрозверстки і що голод, — продукт продрозверстки 9. І все-таки, чому Сталін зробив це у даному періоді? Якими політичними причинами було викликано повернення до політики воєнного комунізму, яка себе дискредитувала? Достеменно відомо, що економіка в руках сталінського режиму була лише елементом політики, її найважливішим інструментом. Тому поставимо питання навпаки: чи голод був неминучим наслідком кризи колективізації або поганого врожаю? Стівен Уїнкрофт у 1985 р. у доповіді на щорічній конференції великобританської асоціації радянознавства та дослідження східної Європи зазначає: «Не припиняючи обговорення про значення селянської сваволі та відсутності матеріальних стимулів, чи впливу погодних умов І виникненні голоду, я приходжу до висновку, що найважливішою причиною голоду 1932 р. була критична нестача робочої сили в хліборобному районі (Північному Кавказі та Поволжі). Це затримало виконання найважливіших урожайних, зимово-урожайних та зимово-насіннєвих кампаній, від яких повністю залежала доля сільськогосподарської продуктивності» 10. У 1991 р. молодий американський радянолог Марк Таугер поставив питання набагато радикальніше. Він стверджував, що голод був продуктом недостатнього врожаю, а не державної політики хлібозаготівель. Таугер оцінює український зерновий урожай у межах 6,6 млн.-8,5 млн т. Населення УРСР напередодні голодомору не могло перевищувати 31,9 млн чоловік. Це означає, що на кожного мешканця тодішньої УРСР припадало від 590 до 700 грамів хліба на день. Незважаючи на такий досить примітивний, але надзвичайно промовистий підрахунок, М. Е. Таугер робить висновок: «Жорсткі хлібозаготівлі 1932—1933 рр. тільки переміщали голод від міських районів, в яких без хліба від хлібозаготівель був би подібний розмір смертності, хоч, як сказано, міська смертність також підвищилася у 1933 році. Суворість та географічний протяг г Голоду, гостре падіння експорту у 1932-1933 рр., потреби у насінні, хаос у Радянському Союзі тих років приводять до висновку, що навіть повного припинення експорту було б недостатньо, щоб відвернути голод, ця обставина робить тяжким приймання інтерпретації голоду як результату хлібозаготівель 1932 р. та як свідомого акту геноциду. Врожай 1932 р. по суті зробив голод неминучим»11. Таугер вважає, що Сталін змушений був приймати тяжке рішення рятувати міський пролетаріат коштом сільської смертності, хоч важко зрозуміти, як можна голодувати з щоденним пайком у 590 грамів хліба. Більше того, існують тисячі свідчень очевидців голоду, опублікованих як на Заході, так і в Україні, і майже ніхто з них не пригадує поганого урожаю у 1932 році. І вже зовсім ніхто з них не говорить про, поганий урожай, як причину голоду і сільської смертності 12. Теодора Трипняк (дівоче прізвище Сорока) з хутора Лозуватка Царицинського району на Дніпропетровщині у своїх свідченнях, які вона дала американській Державній комісії дослідження голоду в Україні, виконавчим директором якої я працював з 1986 по 1990 р., згадує: «Колективізація вже почалася у 1931 році. Найперше вони взялися за великі хутори, там, де найбільші багачі жили. То вони найперше за куркулів взялися... То у 1932 р. то почалося, вже по збиранні хліба почалося. У 1933 р. був дуже великий урожай. Я пам'ятаю, що все казали, що жито було таке високе, що як людина зайшла, то не видно було голови. А колоски були такі повні, що ламалися, просто відламувалися. А урожай був такий просто непередбачений у 1932 році. Як совєти твердять, що то неурожай був, то неправда. Урожай був на все — як на збіжжя, так і на овочі, так і на городину. На все був великий урожай. І люди позбирали дуже гарний урожай. Але коли почалася колективізація, вони організували, так звану «червону мітлу». Вони приїжджали і викачували хліб у людей» 13. Анонімний свідок, який під час голоду працював колгоспним бухгалтером у селі Жміївка на Київщині, також стверджує, що з посіву 1932 р. у 1933 р. був добрий урожай, але голод 1932—1933 рр. підготовлявся заздалегідь: «Вони підготовляли. Вони підготовляли, тому що поступово забирали все від селянина, все, що він мав у 1931 і в 1932 р., вже навіть кусок хліба від селянина забирали. І то було видно, що то є, влаштовують голод не тому що нема що їсти, бо ж, як відомо, за кордоном вони оголошували, що в них найліпше життя і продавали хліб за кордоном і, так би мовити, там переповнювали хлібом своїм, і тому ринок обезцінювався там, бо вони давали за безцінок, це значить, той хліб, який забрали від колгоспника, від селянина й продавали там за кордоном. А, мало того, навіть зерно, я сам очевидець, на станції Малин зсипали зерно коло зерносховищ, бо були заповнені, й надворі, і те зерно росло. Але борони Боже, щоб туди когось пустити, щоб хтось узяв мішок того зерна, чи хоч жменю. За те стріляли. Так що без сумніву, той голод був організований спеціально партією і урядом комуністичним» 14. Можна по-різному ставитися до таких спогадів: довіряти їм чи голослівне заперечувати, сприймати їх як історичний документ чи як породження хворої уяви. Але як пояснити той факт, що їх так часто повторюють різні люди, незнайомі між собою, розділені кордонами і навіть політичною орієнтацією? Вони надто характерні, надто типові, щоб їх не брати до уваги, як це робить Таугер. Та навіть, якщо прийняти його твердження про неврожай, здійснення примусових розверсток у пунктах, де після того була масова смертність, та це все одно означає, що між викачкою хліба і смертністю існує певний зв'язок. Вважав і вважаю, що найпростіше було б просто припинити насильницьку викачку хліба та інших сільськогосподарських продуктів з районів, охоплених голодом. Тільки таким шляхом можна було б врятувати мільйони селян. Але цього не допустили. Тому аналіз науковців Уіткрофта і Таугера, навіть якщо сприйняти на віру усі їхні твердження, залишається необгрунтованим. Голод — наслідок не об’єктивних причин, а державної політики. І якщо зважити на подальші процеси, які відбувалися в колишньому Радянському Союзі, він був неминучий у цьому пункті історії України через політичні обставини, йдеться зовсім не про детермінізм історичного розвитку, а про детермінізм розвитку саме тоталітарного режиму, тоталітарного суспільства, які активно пожирають будь-які анклави автономії на своєму шляху. Тоталітаризм не зміг би так глибоко вкоренитись на території СРСР, якби б існував у його складі такий значний державний організм, хоч і обмежений поліцейською системою примусу, як Україна на початку 30-х років. Було б занадто просто всю вину за репресії, організацію голодомору в Україні, потоплення її духовної і культурної Атлантиди приписати єдиному Сталіну. Як справедливо відзначають угорські дослідники Ласло Беладі і Томас Крауз у книжці «Сталін»: «Система примусу була вмонтована в господарську «війну». Основною функцією бюрократичного нейтралістського управління колгоспами було незабезпечення нееквівалентного, нерівного обміну між промисловістю і сільським господарством. Головна проблема була не лише в тому, що сталінське мислення щодо колгоспів виключало економічну зацікавленість. Справа була і в іншому — до колгоспів підходили, як до політичних організацій» 15. Це чітко визначив і сам Сталін у статті «Питання ленінізму»: «З точки зору ленінізму колгоспи, як і Ради, взяті як форма організації, є зброя, і тільки зброя. Цю зброю можна за певних умов скерувати проти революції, її можна спрямувати проти контрреволюції» 16. Проведення колективізації в такому аграрному регіоні, як Україна, здійснювалося за принципом воєнної акції. Сталін сам порівнював її з війною, як це видно з його висловлювань у різноманітних статтях та виступах, в тому числі і з особистої розмови з У. Черчилем, коли він визнав, що напруження цієї «війни» було несумірне навіть з напруженням другої світової війни 17. Так чи інакше, але очевидно одне: на виголодження українського села, на знищення великої кількості селян Сталін пішов цілком свідомо і вважав ці жертви у цій війні абсолютно виправданими. Питання хлібозаготівель справді тісно пов'язане з проблемою повернення до політики воєнного комунізму. Сталінська трансформація суспільства справді пов'язана з переднепівською політичною моделлю. Але треба зважати, що воєнний комунізм — це не лише продрозверстка, а повний комплект напрямів, чимало з яких не мали ніякого відношення до економіки. Один з найменш досліджених аспектів періоду воєнного комунізму — національна політика та територіальна структура радянської влади. Ранні більшовики, в тому числі і Сталін, думали про національне питання в контексті аграрного питання. Не випадково на VIII з'їзді РКП(б) 1918 р. перша післяреволюційна дискусія в більшовицькій партії стосувалася саме національного питання і розглядала його тільки як аспект селянського питання 18. Оскільки в Російській імперії місто було російським і тільки село в так званих національних окраїнах було неросійським, то само собою зрозуміло, що національне питання змикалося з селянським. Сталін, який мав великий талант для переробки очевидних азбучних істин та видавання їх за своє велике відкриття, зробив саме це, коли у 1925 р. написав: «Вопрос национальный єсть по сути дела вопрос крестьянский» 19. Загострювало цю проблему, висувало її на порядок денний те, що селянство становило переважну кількість населення В цьому контексті можна зрозуміти рішення XII з'їзду РКП(б) у 1923 р. щодо прийняття політики коренізації. По суті це був єдиний спосіб утвердження радвлади в національних республіках, яка утримувалась лише на багнетах Червоної Армії із Росії і користувалась мінімальною підтримкою місцевого анселення. Це видно навіть із результатів виборів до Всеросійських установчих зборів: українськ соціалісти (УПСР, УСДРП, УПСФ) здобули 53 відсотки всіх голосів у 8 українських губерніях та додаткові 15 відсотків по спільних списках українських і російських соціалістів-революціонерів. Більшовики отримали 11220. Навіть у листопаді 1919 р., коли Комінтерн примусив сісти за стіл переговорів КП(б)У та боротьбистів (колишні ліві українські соціалісти-революціонери, які приймали радянську платформу та активно підтримали радянський режим), боротьбисти надіслали Леніну лист, в якому звинувачували більшовиків за «червоний імперіалізм», який призвів до падіння другого більшовицького уряду в Україні влітку цього року21. У 1920 р. відомий український більшовик Микола Скрипник сповідував боротьбистський погляд про те, що причиною нестабільності радвлади в Україні була підтримка більшовиками антиукраїнських поглядів російськомовного пролетаріату. Він підтримував боротьбистський припис, що радвладі потрібно прийняти українську культуру та активно сприяти розвиткові української культури 22. Микола Попов та інші офіційні промовці агітували проти незадоволених російськомовних комуністів України за активну українізацію, без якої радвлада в Україні не може бути стабільною. Потрібно було умилостивити українське селянство23. Отже, українізація (та коренізація взагалі) була кінцевим кроком внутрішньої Брест-Литовської угоди, яка починалась прийняттям 'НЕПу у 1921 році. В цьому сенсі національна політика була реакцією на селянську проблему. Але політика українізації мала два зовсім непередбачені наслідки. Вона прийшла до пункту, коли національне питання почало швидко переростати в селянське питання і в кінцевому своєму підсумку призводило до політичної самодіяльності України як держави. По-перше, сприяння українській мові і культурі в місті та в партійно-державному апараті створило неселянські центри підтримки українських національних побажань. З 1926 по 1932 р. пропорція українців у індустріальному пролетаріаті збільшилася з 41 до 53 відсотків. На початку 1933 р., тобто напередодні кінця українізації, 88 відсотків всіх заводських багатотиражок в Україні друкувалися лише українською мовою24. Це означало, що національне питання в Україні переростає старі межі селянського питання та стає питанням розвитку продуктивних сил національних республік та їхньої індустріалізації. Це, зокрема, відзначав і галицький прихильник Олександра Шумського Роман Туринський у травні 1928 року25. У 1927 р. українці мали абсолютну більшість членів КП(б)У. По-друге, українізація дала легітимність національній самодіяльності українських комуністів. Так званий національний комунізм Олександра Шумського, Миколи Хвильового, Миколи Волобуєва у 20-х роках становив лише частину цієї самодіяльності26. Напередодні п'ятирічки у 1927 р. навіть такий ортодоксальний лідер КП(б)У, як Володимир Затонський, міг стверджувати, що найперша мета українізації — зміцнення Української РСР як державного організму в рамках Союзу РСР 27. Такий розвиток подій абсолютно не влаштовував Сталіна і його прибічників. Якби б процеси в Україні пішли у такому напрямі, це значною мірою вплинуло б на всі економічні, політичні, культурні аспекти життя всього СРСР, оскільки в той час Україна була єдиною національною і державною одиницею, яка могла протистояти волюнтаристському натиску центру. Знищивши опозицію, зміцнивши режим особистої диктатури, Сталін пішов на пряму війну з українським селом, а по суті справи з Україною як цільним державним організмом. Його стратегічною метою було перетворення всіх жителів СРСР в однорідну масу, яку згодом назвали «новою історичною спільністю—радянським народом». Цю війну людство згодом назвало страшним, але точним словом — голодомор 28. Голод у різних областях і республіках колишнього Радянського Союзу був майже від початку примусової колективізації сільського господарства: у Казахстані з 1930 р., у Поволжі та окремих районах України з 1931 року. Але коли хлібозаготівельний план 1931 р. не був виконаний, режим дотримувався одного варіанта поведінки, а через рік його позиція зазнала кардинальних змін. У першій половині 1932 р. проводилася політика зменшення тиску над селянством. У лютому В. Молотов оголосив в «Правде», що оскільки був неврожай у Поволжі та заволзьких районах, необхідно послати туди продовольчу допомогу29. Ще через деякий час були обнародувані так звані травневі реформи 1932 року. Це було зниження хлібозаготівель 1932 р. до більш-менш фактичної кількості хліба з 1931 р., запланована обмежена продовольча допомога в голодні райони, в тому числі і в Україну, оголошена кампанія проти так званих «лівацьких перекручень» партійної лінії, які полягали в тому, що різні відповідальні працівники доклали «забагато» зусиль при проведенні хлібозаготівель і, таким чином, порушили так звані «ленінські норми»30. Наприклад, в Україні в червні відбувся процес по сумнозвісній Драбівській справі (за перекручення партійних директив під час хлібозаготівельної кампанії), коли керівники Драбівського райкому отримали від 18 до 36 місяців концтаборів31. Та навіть уже перед Драбівською справою офіційна політика щодо українського селянства різко змінилася. Минуло лише п'ять тижнів після дозволу Сталіна послати обмежену продовольчу допомогу в Україну, а Політбюро уже приймає Постанову: «Ограничиться уже принятыми решениями ЦК и дополнительного завоза хлеба в Украину не производить»32. Цією короткою постановою фактично починався наступ на українське село. Сталін прекрасно усвідомлював, що продуктів на селі уже не було, але він починав створювати міф, що всі проблеми від підступності класових ворогів, які поховали хліб. Отже, винні комуністи, які не могли розкрити куркульські «ями». Не могли або не хотіли, тому що також були агентами класового ворога. Через півроку ця теза стане страшною зброєю в руках тих, хто розпочне чистку рядів КП(б)У, її ідеологічним виправданням. У липні 1932 р. відбулася III Всеукраїнська партконференція. Навіть тоді ЦК КЩб)У мав інформацію про продовження голоду попереднього року33. Щоб зрозуміти, що сталося, треба оволодіти більшовицькою мовою того часу. Оскільки Каганович і Молотов приїхали від Сталіна у відрядження, щоб забезпечити прийняття українською конференцією хлібозаготівельного плану 356 тис. пудів (5,8 млн т), кожен промовець підтримав спущену з Москви цифру. А одночасно майже кожен відповідальний працівник КП(б)У езопівською мовою оголосив свій погляд на справжню ситуацію. Так, наприклад, Микола Скрипник сказав про голод у Молдавії, куди раніше мав відрядження 34. Хлібозаготівельне завдання Україні було просто нереальним, та ідеологічна кампанія набирала обертів. У телеграмі Молотова і Кагановича Центральному Комітетові КП(б)У від кінця липня зазначалося: «Хлебозаготовки Украины развиваются с недопустимой медлительностью»35. Тим часом ЦК КП(б)У почало отримувати інформацію про випадки людоїдства (перше датоване 25 липня 1932 р.) 36. Очевидно, саме тоді голова ВУЦВК Г. Петровський надіслав першому секретарю С. Косіору та Політбюро ЦК КП(б)У листа, в якому інформував про тяжке становище в районах, охоплених голодом, і просив допомоги голодним дітям. Він вважав за необхідне просити від Москви “постановление о прекращении хлебозаготовок и обвления свободной торговли”37. У відповідь Сталін видав сумнозвісний закон “про колоски” 7 серпня 1932 р.38. 9 серпня 1932 р. ЦК КП(б)У приймає Постанову “про заходи по боротьбі з спекуляцією хлібом”, 22 серпня Укрколгоспцентр спеціальною постановою забороняє видавати хліб у громадському харчуванні39. В той час, коли голод охоплював дедалі ширші території, повним ходом йшло відвантаження зерна на експорт. Ось рядки з телеграми заступника голови Ради праці і оборони В. В. Куйбишева в ЦК КП(б)У: «Предлагаю немедленно усилить первую очередь отправку порты, отгрузить до конца месяца тонн пшеницы З0 тыс., ячменя—20 тыс., ржи— 10 тыс., не считая уже отгруженного. Примите как боевое задание ежедневных отгрузках»40. На 12 жовтня Сталін «посилив» КП(б)У шляхом призначення Менделя Хатаєвича — колишнього секретаря Середньоволзького обкому—другим секретарем та Івана Акулова — колишнього першого заступника всесоюзного голови ОДПУ — першим секретарем Донецького обкому КП(б)У41. Хатаєвич з блискавичною швидкістю продукував різні накази з метою пришвидшити хлібозаготівлі42. Але Сталіну цього було недостатньо, тому 22 жовтня він послав голову РНК СРСР В. Молотова в Україну та Наркомземсправ Л. Кагановича на Північний Кавказ (переважно Кубань) на 20 днів у відрядження з наказом здійснити викачку хліба будь-якою ціною 43. Трохи пізніше уже Постишев відбув у подібне відрядження на Поволжя, але технологія хлібозаготівель там була абсолютно іншою. Тому, хоч голод на Поволжі був, була і значна кількість смертельних випадків, все ж комісія Постишева була значно поблажливішою і голод на Поволжі голодним мором ми назвати не можемо44. 30 жовтня Молотов головує на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У, яке приймає постанову, де мовою фронтових наказів формулювалося: «Главной причиной зтого срыва хлебозаготовок является почти полное прекращение борьбы за хлеб в подавляющем большинстве районов Украины, господство демобилизационных настроений в отношении хлебозаготовок в периоде посевной кампании у большинства парторганизаций и их руководящих партийных и советских кадров». Одночасно постанова зменшила хлібозавдання Україні на 70 мільйонів пудів45. Але це була лиш ...

VAS: ... е спроба показати гарну міну при поганій грі. Замаскувати справжні цілі кампанії викачки хліба. Така постанова була розрахована не на те, щоб забрати у селянина 5 мішків зерна, якщо в нього не було жодного, а щоб відібрати у нього останній колосок, останню зернину. Цією постановою фактично було поставлено хрест на будь-якій автономії КП(б)У у справі хлібозаготівель. У боротьбі з українським селом, з Україною Молотов використав керівний склад комуністів республіки як своїх покірних васалів. Перший секретар ЦК С. Косіор був посланий у відрядження в Одесу, В. Чубар і М. Скрипник на Дніпропетровщину, на місця з «бойовим завданням партії» послали багато інших керівних працівників 46. Постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи по посиленню хлібозаготівель» від 18 листопада 1932 р. та Постанова Раднаркому УРСР «Про заходи до посилення хлібозаготівель» від 20 листопада 1932 р. поклали край будь-якій грі в дипломатію. За своїм цинізмом і жорстокістю їм важко знайти аналоги у світовій практиці. Це справжні документи геноциду, які не мають нічого спільного з економічною діяльністю. У них все поза економікою, всі заходи, спрямовані на викачку хліба з українського села, спираються на механізм терору, репресій, страху. Постанова вводила в практику викачку від колгоспів, які не виконали хлібозавдання, всіх натуравансів, виданих їм під час обмолоту, всіх натуральних фондів, за винятком насіннєвого. Вводилась система натуральних штрафів — додаткові м’ясозаготівлі в розмірі 125 відсотків рчного м’ясозавдання, при цьому накладення штрафів не звільняло колгоспи від виконання хлібозавдання. Легалізувалися також штрафи у вигляді картоплі, подвоєння штрафів. Фактично, це був наказ викачати у селянина всі без винятку харчі. 47. Опублікована постанова фактично вводила жорстку цензуру на інформацію про реальний стан шляхом погрози «брехунам» притягнення до суду за законом від 7 серпня 1932 р. (10 років ув'язнення, чи розстріл): «Притягати до суду на підставі Постанови ЦВК та РНК СРСР з 7 серпня 1932 р. «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності» як розкрадачів державного та громадського майна бухгалтерів, комірників, завгоспів, вагарів, що затаюють хліб від обліку, складають брехливі облікові відомості, щоб полегшити розтринькування та крадіжки, щоб зірвати виконання плану хлібозаготівель, інші державні зобов'язання». Постановою від 18 листопада було взято під постійний контроль роботу 22 газет найважливіших хлібозаготівельних районів 48. Що це означає — неважко здогадатися. Помирати від голоду українські селяни повинні були мовчки. Постановою вводилась практика занесення колгоспів, які не виконали хлібозаготівельного плану на сумнозвісну «чорну дошку». Туди негайно припинявся завіз товарів першої необхідності, заборонялася кооперативна і державна торгівля, заборонялася колгоспна торгівля як для колгоспів, так і для одноосібників, припинялася будь-якого роду кредитування та вимагалося обов'язкове повернення усіх кредитів та інших заборгованостей49. При цьому у даній постанові фіксувався новий розвиток міфу про те, що хліб був і тільки слабкість та шкідництво комуністів перешкоджають виконанню їх «основной обязанности перед партией и рабочим классом». У постанові від 18 листопада є такий символічний пункт: «Ввиду того, что в ряде сельпарторганизаций, особенно в период хлебозаготовок, вскрылось смыкание целых групп коммунистов й отдельных руководителей партячеек с кулачеством, петлюровщиной и т. п„ что на деле превращает такого рода коммунистов и парторганизации в агентуру классового врага и является наглядным доказательством полного отрыва этих ячеек й коммунистов от бедняцко-середняцких колхозных масс, ЦК й ЦКК КП(б)У постановляет немедленно произвести чистку ряда сельских парторганизации, явно саботирующих выполнение плана хлебозаготовок и подрывающих доверие партии в рядах трудящихся» 50. Отже, міф зазнав повної модифікації: недостатня класова пильність комуністів дозволила проникнути в їхні ряди націоналістам. 25 листопада 1932 р. Наркомюст УРСР видав розпорядження прокурорам на місцях про репресивні заходи при проведенні хлібозаготівель, в яких органи юстиції і прокуратури «зобов'язуються за всяку ціну: а) забезпечити найскоріше проходження цих справ (три дні); б) забезпечити найефективнішу репресію в цих справах з тим, щоб вона дійсно могла дати перелом і рішуче усунути всі елементи, що зривають виконання плану хлібозаготівель» 5І. Репресивна машина набирає страхітливих обертів. На українське село були кинуті уповноважені, робітничі загони, так звані «буксирні бригади» і т. д. 14 грудня 1932 р. у гру вступає сам «головнокомандуючий» — «натхненник і організатор всіх перемог» Й. Сталін. Під його головуванням у Москві проходить оперативна нарада, на яку викликано членів ЦК КП(б)У, крайкому Північного Кавказу та обкому Західної (Смоленська) області. Західна область тут фігурує явно для маскування, щоб хоч таким чином прикрити протиукраїнську спрямованість операції. У Постанові ЦК ВКП(б) та РНК СРСР про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та у Західній області участь Західної області обмежена простою вказівкою закінчити план заготівлі зернових до 1 січня 1933 р. і план заготівлі льону до 1 лютого 1933 р.52. Фактично ж вістря цієї постанови спрямоване навіть не на організацію хлібозаготівель, а на організацію, під прикриттям хлібозаготівель, знищення всіх форм економічного, політичного та культурного відродження України, найяскравішим виявом якої була українізація. У цій постанові під прикриттям партійно-схоластичної лексики давалась однозначна вказівка припинити українізацію: «ЦК й СНК отмечают, что вместо правильного большевистского проведения национальной политики в ряде районов Украины украинизация проводилась механистически, без учета конкретних особенностей каждого района, без тщательного подбора большевистских украинских кадров, что облегчило буржуазно-националистическим злементам, петлюровцам й пр. создание своих легальних прикрытий, своих контрреволюционньїх ячеек й организаций»53. Приблизно через шість тижнів після появи на Україні П. Постишева—як другого секретаря ЦК КЩб)У і фактичного диктатора — стало ясно що «правильное большевистское проведение национальной политики» означає фактичний кінець українізації, її заборону. Другий аспект цієї постанови — прямий заклик до репресій проти керівників низових ланок парторганізацій. Називалися прізвища колишніх секретарів райкомів, головрайколгоспсоюзів, головвиконкомів, і т. д. як організаторів саботажу хлібозаготівель, називалися навіть строки їх ув'язнення в концентраційних таборах—від 5 до 10 років. Постановою наказувалося: «Немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативних органов «украинизированных» районов, а также все издающиеся газети и журналы <с украинского языка на русский язык, как более понятньїй для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык. ЦК и СНК обязывают крайком й крайисполком проверить и улучшить состав работников школ в «украинизированных» районах»54. Чому Північний Кавказ викликав таку пильну увагу Сталіна і його поплічників? Треба зважати, що Північно-Кавказький край був пронизаний духом козацької вольниці. Українське населення там становило значну частину, але Сталін виступив не лише проти традиційної українсько-козацької Кубані, а й проти козаків взагалі. Радвлада ніколи не визнавала козаків як окрему етнічну групу, 1919 рік приніс із собою політику «розкозачення», а у 1923 році вона виступила проти самої назви «козак»55. Північний Кавказ був плацдармом денікінщини. Згодом саме тут відбулися найсильніші протиколективізаційні бунти 56. І ще один немаловажний аспект — культурно-освітня політика на Північному Кавказі будувалася під прямим керівництвом Народного Комісаріату освіти УРСР і фінансувалася з держбюджету УРСР57. Припинення українізації на Північному Кавказі та в інших регіонах поза межами України було політичним ударом проти України, як держави і проти М. Скрипника, як фактичного лідера національних комуністів. У постанові недвозначно вказувалося: «В особенности ЦК й СНК указывают Северо-Кавказскому крайкому й крайисполкому, что легкомысленная, не вытекающая из культурних интересов населення, не большевистская «украинизация» почти половины районов Северного Кавказа при полном отсутствии контроля за украинизацией школы и печати со сторони краевых органов, дала легальную форму врагам советской власти для организаций сопротивления мероприятиям и заданиям советской власти со сторони кулаков, офицерства, реэмигрантов-казаков, участников Кубанской Ради и т. д.»58. З цієї причини підлягала поголовному виселенню в північні області СРСР станиця Полтавська, яка на той час налічувала понад 10 тис. Жителів. Практику таких масштабних “переселень” сталінський режим згодом повною мірою використає при репресіях проти так званих покараних народів, в тому числі кримських татар. 15 грудня 1932 р. на адресу ЦК республіканських компартій, крайкомів і обкомів, голів раднаркомів, край- та облвиконкомів надійшла гелеграма за підписом Й. Сталіна та В. Молотова, в якій наказувалося негайно припинити українізацію у всіх місцях компактного проживання українців на всій території СРСР. «Ці документи, — як справедливо відзначає Ю. Шаповал, — переконливо доводили: Сталін вирішив покінчити з політикою українізації не тільки в Україні, а й інших районах країни, де компактно проживали українці (Кубань — 2 млн.. Курська обл.— 1,3 млн., Воронезька — 1 млн. Далекий Схід, Сибір, Туркестан—по 600 тис.). Над ними Україна здійснювала своєрідне шефство, направляючи туди кадри, забезпечуючи необхідною літературою» 59. 18 грудня 1932 р. Сталін і Молотов ще раз звинуватили україньких комуністів в «несерьезном отношении к заданиям партии й пра.ительства» та наказували: «ЦК ВКП(б) й СНК Со'юза ССР поручить т. Кагановичу й Постышеву немедля выехать на Украину на помощь ЦК КП(б)У и Совнаркому Украины, засесть в решающих областях Украины в качестве особо уполномоченных ЦК ВКП(б) и СНК (...) и принять все необходимые меры организационного и административного порядка для выполнения плана хлебозаготовок» 60. Сталінські «аси» «засіли» в областях України і вже 24 грудня 1932 р. ЦК КП(б)У наказав здати державі всі без винятку колгоспні фонди, включаючи і насіннєві 61. На січневому об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) 24 січня 1933 р. було прийнято рішення про створення Політвідділів МТС. Вони стали незалежною від місцевих і республіканських органів структурою, що могла забезпечувати вказівки Москви та керувалася безпосередньо з центру. Політвідділам надавалися широкі повноваження у керівництві колгоспами і здійсненні контролю над одноосібниками. Фактично це була передача влади над селом від республіканських органів до центру62. І ось 24 січня 1933 р. Сталін взяв пряму владу в Україні через призначення П. Постишева другим секретарем ЦК КП(б)У (він стає фактичним лідером КП (б) У і одночасно першим секретарем Харківкого обкому партії), М. Хатаєвича — третім секретарем ЦК та перім секретарем Дніпропетровського обкому партії, Є. Вегера — першим секретарем Одеського обкому63. З І. Акуловим — першим секретарем Донецького обкому КП(б)У Сталін контролював 4 з 6 обкомів, 2 з 3 секретарів ЦК. За десять місяців Постишев призначив 1340 нових товаришів до керівних посад, змінив 237 секретарів райкомів, 9 секретарів райвиконкомів, 158 представників райконтролькомісій. іночасно було створено 643 політвідділи МТС та 302 політвідділи дгоспів. Ще 10 тис. були послані безпосередньо до колгоспів, в тому числі 3 тис. були призначені головами чи секретарями колгоспів 64. По суті, це було безпрецедентне загарбання української території. Цiла армада озброєних до зубів сталінських емісарів рушила проти раїни, яка помирала в голодних корчах. Це була тотальна агресія, а не мала нічого спільного з економічними мотивами. Одночасно Постишев повів боротьбу з «шкідництвом» у партійних рядах. В цьому його підтримав фактично весь керівний склад КП(б)У, винятком Скрипника. Так, Косіор у промові 4 лютого 1933 р. підтримав Постишева, назвав тих комуністів, які стверджували, що такої кількості хліба просто нема, «куркульськими агентами», які користуються «куркульською арифметикою»66. Микола Скрипник був ізольований. А після виступу на пленумі ЦК КП (б) У проти заміни органів місцевої влади волюнтаризмом уповноважених з центру66, доля його пратично була вирішена. Кампанія проти Скрипника та національних комуністів розпочалася 28 лютого 1933 р. з усунення його від посади Народного Комісара освіти та призначення до Держплану УРСР 67. Все, що було в Україні позитивного і вважалося шкідливим — стандартизація мови, літературне відродження (згодом отримало назву розстріляного відродження), історична наука, так зване «націоналістичне» навчання в школах — приписувалося Скрипнику, на всьому було тавро «скрипниківщини». У червні 1933 р. на пленумі ЦК КЩб)У Постишев закликав до критики Скрипника. Той виступив з покаянною промовою68, але Постишеву цього було недостатньо. І він знову виступив з промовою, в якій звинуватив Скрипника та його «ухил» у всіх «труднощах попереднього року», звинуватив його у приховуванні у Народному комісаріаті освіти «ухильників, шкідників, контрреволюціонерів». За Постишевим, Скрипник не міг не знати, що, наприклад, використання букви «г» <уіужить анексованим планам польських панів69. Кожного дня у пресі лунала нова критика «скрипниківського» ухилу. 7 липня 1933 р. Микола Скрипник покінчив життя самогубством. З ним пішла у безвість ціла епоха в історії української культури і духовності. З його смертю закінчувалася не лише українізація, але і коренізація взагалі. На листопадовому пленумі ЦК КЩб)У 1933 р. була оголошена кампанія боротьби з «фашистськими ухилами» в національних меншинах70. Розпочався процес так званої інтегральної стандартизації на базі русоцентралізму. Це, за моїм переконанням, ключ до розуміння мотивів, якими керувався Сталін і його оточення, створюючи і використовуючи сільськогосподарську кризу, щоб знищити відродження України. Чому саме України? Тому що вона мала більше населення ніж усі інші, разом узяті неросійські республіки. Тому що вона мала великий досвід національно-визвольних змагань. Для України уроки Центральної Ради, уроки гетьманщини, спільної боротьби селян за свої права не минули безслідно. В Україні до 1933 р. були створені і існували розвинена державна організація, хоч і у рамках поліцейських обмежень, національні державні організації, набула значного розвитку культура, поширилася сфера вживання української мови на пролетаріат та на органи державного управління. Щоб перетворити СРСР —«складну єдність», про яку мріяв М. Волобуєв, у сталінську імперію, потрібно було зламати Україну. Це Сталін здійснив шляхом організації голодного мору. Коротко підсумовуючи вищесказане, можна з великою мірою впевненості твердити, що індустріалізація і колективізація на грунті українізації та коренізації в очах сталінського режиму просто не мала ніякого сенсу. Розгортаючи одночасно ці два процеси, Сталін ніколи не досягнув би такого безпрецедентного режиму особистої влади, до якого він так прагнув. Українізація давала Україні шанс мати значну сферу життя, непідвладну і непідконтрольну центрові. З іншого боку, після початку протиселянського наступу у формі примусової продрозверстки у 1927—1928 рр. та подальшого розкуркулення і примусової суцільної колективізації для Сталіна українізація та коренізація стали зайвими. Вони були спробою створити серед переважної кількості населення підтримку режимові, а тепер режим оголосив війну селянству взагалі, домагаючись не підтримки, а повної і безмежної покори. Сталін взяв на озброєння російську ідею, як політичний клей, для склеювання атомарного тоталітарного суспільства. Саме російська ідея була ферментом сталінізму, вона почала відігравати значну роль у процесі суворої регламентації суспільства, підпорядкуванні усіх сфер життя державі. Цим пояснюється планомірний і жорстокий наступ на всі ділянки економічного, політичного, культурного життя, де особа, її ініціатива, її особистий погляд могли мати хоч якесь значення. Навіть вірнопідданість режиму, чи фанатична віра в ідеали комунізму, тут зовсім не бралися до уваги. Показовою в цьому плані є політична кампанія проти офіційного комуністичного історика Матвія Яворського та його співробітників. У 1929 р. найпрестижніший московський партійний журнал «Историк-марксист» звинуватив Яворського в тому, що він історію України в одному із своїх підручників розглядає як окремий історичний процес71. Це була політична сигналізація для України. Вона свідчила про те, що, навіть дозволивши українізацію, сталінський режим не збирається розглядати Україну як окрему державу, чи навіть як республіку з своїми правами, що він не сприймає українців як повноцінну справжню націю. Україні знову, в котрий вже раз за її тисячолітню історію, відводилась роль культурної провінції, «окраїни», а українцям — роль «хохлів», «малоросів». Яворський був заарештований як член міфічного Українського національного центру і у 1937 р. розстріляний72. П'ятирічка 1928—1932 рр. та примусова колективізація сільського господарства радикально змінили баланс сил. І хоч офіційно п'ятирічка називалася програмою «соціалістичної трансформації радянської економіки», насправді це була програма повної трансформації суспільства шляхом масового терору, нескінченного пошуку ворогів. Ворогом номер один для Сталіна і його оточення був не тільки український селянин, чи український інтелігент. Ворогом була Україна як така. Проти неї Сталін вів у 1932—1933 рр. неоголошену війну, кинувши сюди весь наявний військовий, поліцейський, політичний та економічний арсенал.

VAS: 1 Голубничий В. Причини голоду 1932—1933 // Вперед.—Мюнхен, 1958.— .№ 10.—С. 1, 5—6; Кульчицький С. В. Ціна «великого перелому».—К., 1991. 2 Lewin M. State, Soviety and Ideology duvig the First Fivt Year Plan // Cultural Revolution in Russia, 1928 - 1931, ed. S. Fitzpatrick. – Блумінгтон – Лондон, 1978. – С. 41. 3 Auhagen Otto. Wirtschaftslage der Sowjetunion im Sommer 1932 // Osteuropa. – Серпень, 1932. – С. 645. 4 Див. Праці Уїткрофта С., Мерла С., Таугера М. 5 Особистий архів автора. 6 Там же. 7 Кульчицький С. Геноцид! // Демократична Україна. – 1993. – 10 червня. 8 Rosdolsky Roman. Zur nationalen Frage : Friedrich Engels und das Problem der “geschichtlosen” Volker. – Berlin, 1979. 9 Кульчинський С. В. 1933 : Трагедія голоду. – К., 1989. – С. 48. 10 Wheateroft S. G. The Soviet Economic Crisis of 1932: The Crisis in Agriculture // Paper presented to the Annual Conference of the National Association of Soviet and Eust European Studies of Great Britain, March 23—25, 1985.—P. 12—13. 11 Mark B. Tauger. The Harvest of 1932 and the Famine of 1933 // Slavic Review, 1991.—N l.—P. 29. 12 Див.: Воропай Олекса. В дев'ятому крузі.—Лондон, 1951; Найбільший злочин Кремля : Створений совєтською Москвою штучний голод в Україні/У поряд. М. Вербицький.— Лондон, 1952; Свідчення про винищування Москвою українського селянства / Упоряд. Юр. Семенко.—Мюнхен, 1963; 33-й: Голод. Народна книга-меморіал / Упоряд. Володимир Маняк, Лідія Коваленко.—К, 1991; Безкровна війна: Книга свідчень / Упоряд. О. Міщенко—К., 1991; Мор : Книга буття України / Упоряд. Олесь Воля.—К., 1993; Голоси із 33-го (Голодомор на Кіровоградщині) / Упоряд. В. Бондар.—Кіровоград, 1993. 13 Oral History Project of he Commission the Ukraine Famine, ed Tames Mace and Leonid Heretz. – Washington, 1990. – P. 1327. 14 Там же 15 Беладі Ласло, Краус Томас. Сталін. – М., 1989. – С. 170. 16 Сталин И.В. Иопросы ленинизма. – М., 1952. – С. 441. 17 Churchill Winston // The Hinge of Fate. – Boston, 1950. P.498. Сталін використав воєнну аналогію в листах до М. Шолохова // Правда. – 1963. – 8 марта. 18 Сильницький Франтишек. Национальная политика КПСС в период с 1917 по 1922 год. – Мюнхен, 1978. – С. 196 – 199. 19 Сталин И. В. Сочинения. – М., 1946 – 52. – Т. VII, C. 72. 20 Turij Borys. The Sovietization of the Ukraine, - 1917 – 1923. – Едмонтон, 1980. – С. 170. 21 Текст у Франтишека Сильницкого. Ленини и брортьбисты // Новый журнал (Нью-Йорк). - № 118. – 1975. – С. 230 - 231. 22 Скрипник М. О. Вибрані твори. – К., 1991. – С. 157 – 165. 23 Dmytryshyn Basyl. Moscow and the Ukraine, 1917—1953.—Hью-Йopк, 1956.—C. 56—60. 24 Krawchenko Bohdan. The Impact of Industrialization on the Social Structure of Ukraine // Canadian Slavonic Papers.-1980.-N 3.—pp. 345, 354. 25 Через призму марксівської критики. — Львів, 1928. — С.8. 26 Для загального погляду на національний комунізм див.: Масе Таmеs в. Соmmunism апа thе Dіlеmmаs оf Nаtіоnа1 Lіbегаtіоn : Nаtіоnаl Соmmunism іn Sоvіеt Ukгаіnе, 1918—1933—Кембрідж, Массачусетс, 1983. 27 Затонський В. Національна проблема на Україні.—Харків, 1927—С. 23. 28 Вперше цей термін в офіційному публічному виступі на з'їзді СПУ використав Іван Драч. Вперше слово «голодомор» було надруковано у статті Олексія Мусієнка // Літературна Україна.— 1988.— 18 листопада. 29 Правда—1932.— 6 ноября. 30 Важнейшие решения по сельскому хозяйству.—М., 1935. - С. 533-536. 31 Вісті ВУЦВК—1932.—2 лип. 32 Голод 1932—1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів.—К., 1991.—С. 190. 33 Там же.—С. 177—193. 34 Вісті ВУЦВК.—1932.—8—17 лип. 35 Голод 1932—1933 років на Україні.—С. 221. 36 Там же.—С. 220—221. 37 Там же.—С. 121. 38 Текст закону «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності» в зб. «Важнейшие решения по сельскому хозяйству». —М., 1935.—С. 65—66. 39 Голод 1932—1933 років на Україні.—С. 227—231. 40 Там же.— С. 235. 41 Вісті ВУЦВК.— 1932.— 15 жовтня. 42 Див.: Хатаєвич М. Завдання більшовиків України в боротьбі за хліб, за організаційно-господарське зміцнення колгоспів та за піднесення сільського господарства // Більшовик України.—1932.—№ 21—22.—С. 1—20. 43 Голод 1932—1933 років на Україні.—С. 238. 44 3 е л е н и н И. Е. О некоторых «белых пятнах» завершающего зтапа сплошной коллективизации // История СССР.— 1989.—№ 2.—С. 16. 45 Голод 1932—1933 років на Україні.—С. 243. 46 Там же.—С. 245. 47 Там же.—С. 250—260. Колективізація і голод на Україні, 1929—1933: Збірник документів і матеріалів. —К., 1992.—С. 548—549. 48 Колективізація і голод на Україні.—С. 548—549. Постанова ЦК КП(б)У та РНК УРСР 6.ХІІ 1932 легалізувала ці заходи // Там же.—С. 278—.279. 49 Голод 1932—1933 років на Україні.—С. 256. 50 Там же.—С. 256. 51 Колективізація і голод на Україні.—С. 551. 52 Постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та у Західній області // Золоті ворота.—1991.—№ 1.—С. 78—79. 53 Там же.—С. 79. 54 Там же. 55 Starikov Sergei and Medvedev Roy. Philip Mironov and the Russian Civik Wary. Нью-Йорк, 1978. – С. 101 – 132; Gladkow Wasili. History of the Cossacks. - Нью-Йорк, 1972. – С. 128 – 129. 56 Кукушкин Ю. С. Осуществление сельскими советами политики ликвидации кулачества как класса // Вестник Московского университета.—1966.—№ 4.— С. 27. 57 Скрипник М. Статті і промови.—Харків, 1930—1931.—Т. 5, Ч. 2.—С. 247. 58 Золоті ворота.— 1991.—№ 1.—С. 79 39 Ш а п о в а л Ю. І. Україна 1920—50-х років : Сторінки ненаписаної історії.— К., 1993—С. 110. 60 Голод 1932—1933 років на Україні.—С. 295. 61 Там же—С. 296. 62 Timoshenko Vladimir. Soviet Agricultural Policy and the Nationalities Problem in the USSR // Report on the Soviet Union in 1956, ed. T. Pennar. – Мюнхен, 1956. – р. 47. 63 Більшовик України.— 1933.—№ З.—С. 3. 64 Правда— 1933.—24 ноября. 65 Кoсіор С. Підсумки хлібозаготівель і завдання у боротьбі за піднесення сільського господарства України // Більшовик України.— 1993 №3 с.26 66 С к р и п н и к М. О, Вибрані твори – С.529-535. 67 Вісті ВУЦВК.- 1932- 1 березня 68С к р и п н и к М. О, Вибрані твори—С 536—541. 69 Вісті ВУЦВК-1933-22 червня 70 Чирко Б. В. Шкідництво різних націй / Національні меншини на Україні У 1920— 30-х роках за документами ЦДАГО України//Архіви України.1992 - № 4.— С. 33. 71 Историк-марксист.—1929.—№ 12.—С. 285. 72 Шаповал Ю. І. Назв. праця.—С. 97. Вот тебе Виктор и факты -прочитал? Я мог бы напечатать протоколы изьятия зерна. Доклады прокуроров ,доклады опер уполномоченных НКВД, но небуду ..... Лучше сходи в Киеве в музей там есть целая выставка материалов КГБ про голодомор, наше СБУ выставило. Теперь тебе персонально...... Дивишся на людину - нiби вчена, нiби й талановита, й нiби iнтелiгентна. А крiзь усi цi достоїнства пробивається "сволочь". I заляпує собою все.I нiби вченiсть, i нiби талановитість, i нiби iнтeлiгентнiсть. Кажуть, злодiй випробовується коштовностями. Здається, на чуже й не гляне. А підстав якусь блискiтку - рука механiчно пoтягнегься. "Сволочь" подражнюють цiнностi духовнi. 3 вигляду нормальна людина. Гостює у твоїй хатi. П'є твою горілку. Чемно цілує руку твоїй господинi... А наситив утробу - виповзає "сволочь". - Да нет такой нации "украинец"! Да и земля чья? Левобережье было дикое поле. Заселял, кто хотел... Можна було б "побити" поганця його ж зброєю. Мовляв, Сибір - також "дикое поле". I заселяв, "кто не хотел". Аж до дев'яностого року. А факт - "покорение Ермаком Сибири" - юридичне підтвердження цьому. На всi часи i на всi вiки. Та й Кавказ досi - "дикое поле". Покоряють новоспеченi Єрмаки. То чи є така нацiя "русский"? Та й, взагалi, що таке "русский"? Францiя - француз, а не французький. Англiя - англiєць, а не англiйський. То, може, "русский дурак"? Бо нормальний росiянин i вдома - нормальний, i в гостях - вихований... Звiсно, уподiбнюватися до нього ви не будете. Виктор не обижайся на слово СВОЛОЧЬ это- Доводять, що слово й поняття "сволочь" в росiйськiй мовi з'явилося за таких обставин. Iван Грозний, коли "покорял" народи, давав наказ "вырезать всех". А хлопчикiв до 15 рокiв "сволочь". I виховувати з них головорiзiв. Потім i те "войско" називали "сволочь". Воно було найжорстокiше. Бо виховане ненавидiти рідну землю, своїх предкiв, свою мову, історiю, звичаї i традиції. Перший урок, який уже стає невід'ємною складовою національної свідомости українця, полягає у тому, що в Росії ніколи не було, немає і покищо не передбачається іншого Інтересу в Україні, ніж винищення дорешти, до ноги, до пня української нації. Бачимо, що від найрафінованішого філософа до найзахланнішого пияка — надто в багатьох росіян вкладено справді фатальну одержимість українофобією. Вона становить один із головних елементів „руской ідєі", вона нині піниться несамовитою, справді зоологічною ненавистю до українства в російському парляменті, вона закарбована "на стінах міст Криму: „Хороший хахол — мертвий хахол!" Ця якась бісівська одержимість уже перевершила хронічний — учений і чорносотенний — антисемітизм російських пасіонаріїв". Ця убивча для українців і самовбивча для самих росіян манія диктує кожен крок, кожне слово, кожен жест щодо України і з боку нинішньої влади в Москві, генералітету політичного, військового, економічного, наукового й культурного, хоч би в які шати вони не маскувалися. Мусимо констатувати, що нині довершується формування кількасотлітнього великоросійського расизму, російського нацизму як світоглядної, духової бази, здається. останнього й вирішального походу для остаточного знищення української нації. Коли ще хтось сумнівається і не помічає в Путінє комплекс Андрія Боголюбського, хай ще раз помислить, що стоїть за психологічним, економічним, політичним, культурно- інформаційним, не відкидаючи й військового, тотальним терором, який став єдиним змістом російської політики Щодо України після проголошення нашої незалежности. Річ навіть не в Севастополі чи Донбасі, а в тому, передовсім у тому, що „Кієв — мать городив рускіх", і вийняти це з душі пересічного росіянина так само неможливо, як із душі українця те, що Київ — столиця України. Говориться це не для того, аби культивувати навзаєм таку саму ненависть до росіян, якою росіян щосили 1 щодня напомповують проти українців. Честь і гідність нашої нації тисячоліттями полягала в повазі до інших народів, навіть до ворогів, яких в українському фолкльорі вибачливо іменували „воріженьками". Йдеться про те, аби до нашої толерантности додати більше, ніж досі, національної мужности, національної обачности, національної стійкости і мудрости. Українці не прагнуть війни з Росією, але змушені бути готові до гіршого. Українці не прагнуть жити і господарювати иа шкоду Росії, але мусять навчитися не поступатися своїми національними, економічними інтересами. Українці не' 'відкидають російської культури, але зобов'язані нарешті вміти виробити імунітет до й аж ніяк не культурної, расистсько,ї аґрссивности й нетергіимости до духових надбань інших народів. Українці не зречуться православ'я, але свого, а не накинутого їм натомість церковного фанатизму московського великодержавництва. Саме про це промовляють до нас і наших нащадків мільйони світлих душ українських жінок і дітей з мороку 1932—1933 років. Почуймо ж їх! Життєздатні історичні нації демонструють одну повчальну рису: вони ніколи не забувають тих жертв, яких зазнали їхні минулі покоління. Для євреїв, вірменів, болгарів та деяких націй, що їх інші народи прагнули знищити, стерти з лиця землі, безперервність національного існування завжди пов'язана, зокрема, з невитравною пам'яттю про необоротні втрати свого етносу, з відчуттям генетичного кровного зв'язку з предками, котрих винищували лише за те, що залишалися євреями. вірменами, болгарами. Тепер уже документально доведено, що майже третину наших селян 60 років тому умертвили тільки через те, що вони були й хотіли залишатися українцями. Однак українці опинилися у найстрашнішій ситуації: український рід послідовно викорінювали по-канібальськи і водночас по-диявольськи забороняли не тільки рахувати замордованих, а й зберігати саму пам'ять про них. Єврейський народ, відновлена по двох тисячоліттях держава Ізраїль змусили цілий світ визнати свою провину, зокрема за фашистський голокост у Другій світовій війні, євреї одержали всесвітній мандат на довічне переслідування нищителів своєї нації, і роблять це через півстоліття так само невтомно й активно, як і по свіжих кривавих слідах. Знаємо, що німецький народ покаявся перед єврейством і попри всю свою еталонну ощадливість супроводить сплату морального боргу також фінансовим відшкодуванням по-томкам жертв гітлеризму, хоч і відрікся від нацистської ідеологи. Нам не треба доводити, що нинішня Росія є спадкоємицею і російських царів, і російських большевиків — Москва сама себе утвердила і дедалі гучніше утверджує правонаступницею обох імперій: білої Російської та червоної — СССР. Пророки „рускості" від Бердяєва до Зюганова, від монаха Філофея з XV століття до сучасного князя державної московської Церкви митрополита петербурзького Іоана обурено відкидають саму думку про те, що самодержавний деспотизм чи большевицький тероризм є неорганічними для російської історії, і надхненно доводять, що ці начебто різні режими є лише видозміною форм, модифікацією безперервности існування великоросів як природженних і довічних державників-імперіялістів. І все, що чинилося до і після 1917 року — в ім'я і на благо Великої Росії. Старі й новітні російські ідеологи самі утверджують юридичні й етичні підстави, за якими Україна має право виставити рахунок за Голодомор 1932-1933 років нинішній Російській Федерації. „Руская ідея" та її практики ще не дістали оцінки свого україножерства на черговому міжнародньому Нюренберзькому процесі, але цей процес виглядає реальним і неминучим, його перший дзвоник пролунав у рішенні Ради Безпеки 00Н щодо російських зазіхань на український Севастопіль, постукав у двері утворенням міжнйроднього трибуналу про звірства агресорів у Югославії. Покищо не помітно, іцоб офіційна Росія почула ці історичні сигнали долі. Не бачимо каяття і за переполовинення української нації у останні 75 років. Але ми хотіли б, щоб північний сусід звернув увагу на наше застереження: українська нація залишає за собою право зажадати відповідальности Москви, зокрема і за Голодомор—1933. Настане час, і 8 чи 12 мільйонів свідків — удвоє чи утроє більше, ніж полеглих у війні 1941-1945 років, устануть із могил кожного українського села і зажадають невизнання терміну давности за злочин їхнього умертвлення, як і належить за міжнароднім правом. На конференції, організованій у Москві навесні цього року, більшість російських учасників наголошувала на тому, що голод не вибирає своїх жертв за Генотипом, що перед голодом і перед Сталіним, мовляв, усі рівні. Лише єдиний Сергій Адамович Ковальов, колишній десидент і теперішній голова Комісії з питань прав людини сумнозвісного російського парляменту, знайшов у собі мужність сказати — від росіян до українців сказати: „Простітє нас!" У цих словах бриніла надія... Теперь насчет флота – Украинського. Влітку 860 року київський князь Аскольд здійснив похід на Візантію. Триста шістдесят бойових човнів увійшли до Царгородської бухти Золотий Ріг. Побачивши перед собою могутній флот та добре знаючи бойову вдачу русичів, візантійський імператор погодився задовольнити всі вимоги князя та виплатити велику грошову контрибуцію. Літописець так описав свої враження: “На човнах були варвари, що тримали в руках мечі, грозилися на гору і кричали. Ці варвари – роси – були хорошого зросту, русяві, з сірими очима. Значніші між ними голили бороду й носили довгі вуса. На головах носили оселедці (чуби) з підголеною чуприною, носили гостроверхі шапки, поверх кольчуги були одягнені білі киреї, що защіплялися прищіпкою на правому плечі. Узброєні вони сокирами, сагайдаками, списами та, з обох боків, гострими мечами, а щити в них були довгі та внизу вузькі.” Цей факт уперше засвідчив світові про утворення нової могутньої держави, яка відкрито встала в противагу Візантії на Чорному морі, з інтересами якої змушені були рахуватися країни Південно-Східної Європи та Передньої Азії. Всех кто это прочитал прошу не обижатся конкретно я ни на кого не писал просто давал ответы на поднятые вопросы. Искренне ВАШ Любарський Василий 102 взвод 1 отделение.

YRA1957: Василь! Хватет вам заниматься перетягиванием "каната". Так и общение становится "холодным". Давайте ВСЕ мировую!

александр: Dear Wazilij! Your sincere belief can assert on майдане normal people here were going and we are not going to condemn external and internal politics, in the attitude to Zeznj, Georgia, Crimea, and other former republics of Abkhazia ! The Americans will be grateful to you for your researches! And in section that us learned in КВКУРЭ it is not necessary all it, believe THIS you precisely did not learn. Ukraine whence has undertaken read ALL sources and think, analyze, if is than. Yours faithfully too украинец - Александр. И последуем совету YRA1957

As on: Учили нас Задков, Череп, Гущин, Брынцев, Шиндин, Великанов.... (список велик, и это хорошо) Пытались масла в головы закачать... Кто-то его менял регулярно, следил за ним... Кто-то присадками несовместимыми угробил... А у кого оно вытекло, у кого и вовсе прогоркло.... такова се ля ви...

VAS: Юра подчеркиваю что я первый не начал. И смолчал на выпад Таранова Виктора.И я подчеркнул что учить никого не собираюсь. Но всегда смогу ответить на выпады . Но я именно за мир во всем МИРЕ.И сайт не длятого открыли что бы оскорблять один другого в любой форме . Когда я попал на этот сайт, я был искренне рад что не смотря на границы которые НАС роздиляют МЫ живы и можем общатся вспоминать былое... Ведь 4 года для НАС это было много даже исходя из того ,что Наши друзья с которыми мы поступали были уже лейтенантами год ,а мы ещо курсантами.И жили мы в условиях казармы 4 года ,не было общаг.И никого повторяю я обидеть не хотел. У меня очень много друзей русских,украинцев, немцев,латышей, эстонцев и др.,народностей.Как наверное у многих из ВАС.С уважением Василий.

VAS: Dear Alexander! Very to YOU it is grateful for YOUR patience me on YOUR page, I on it and shall try to not write to the first any more about problems of Ukraine and other states simply on sew to a page a theme have closed also I has been compelled to place the messages here. Once again I apologize for it. Yours faithfully Vasily.

VAS: Как то перед Новым годом заступил 3 взвод в караул.По моему 2-3 курс .Ночь Гога пришел проверять посты, а на одном нес службу Костя Кирейчук. А ночью всем хочется спать.Ну и естественно Костя решил поспать думаете где.... ни за что не догадаетесь в ящике с песком. Гога пошел на пост с начкаром весь облазили негде Костика нет. Хотели докладивать но тут увидели поднимающийся пар над ящиком. Так его нашли. Костик был хохмач ещо тот . Был случай когда он наелся каких то таблеток снотворного. Это не забываемо...! А ещо пришло воспоминание про парня с ! го взвода фамилию уже не помню. Приходим как то с СП в казарме сидит он как турок( всмысле; ноги сложил на табуретке) над ним плакат ДМБ 1975.Смелый был парень ведь уйти тогда не было возможности? и он уходил через "дурку" ,а пройти через это надо было иметь смелость. Он потом учился в каком то институте .VAS

александр: VAS пишет: Смелый был парень ведь уйти тогда не было возможности? насчет смелости у меня большие сомнения. В моем взводе учился Валера Р..... Служить попал в МО ПВО (Владимир). Служба не пошла, решил увольнятся, но не по смелости а по дурости. Уволился по "дурке". Сидим с ним, пьем водочку, (во время учебы на ЦОКе) расслабились - и мне он высказал , что всю оставшуюся жизнь он искренне жалел об этом.

VAS: Вторая материнка поломалась, слетел BIOS (P5B Deluxe) .может кто то имеет такую ,или что то слышал.Вопрос: может БИОС полетет из за нелицинзийного ВИНДОСА ?

VAS: Ты знаешь может он и жалел потом но я об этом увы не знаю.

VAS: Помниш как то на практике по ПРВ на кафедре матчасти вел подполковник(фио забыл склероз) кликуха "ДЕД" ,проводит занятия , а был у нас во взводе длинный такой парень Андрюша Кирьянов заходит на урок; опоздал на перерыве ,бегал в кафе, ну и очки у него запотели, и спрашивает ребята а что "ДЕД" ещо не приходил на урок ?, а "ДЕД" ему отвечает не отрываясь от настройки блока:" заходи Андрюша садись".А наш Андрюша не понял и подумал что с ним кто то шутит снова говорит:" Ребята так что "ДЕДа" нет? а тот ему снова :" заходи Андрюша садись".Ну тут все дрогнули урок конечно сорвали но "ДЕД" не стал никому докладывать а рассказал про "Щрайк ", во Вьетнами его травмировало.Очень хороший преподаватель был.

YRA1957: "ДЕД" - это был п/п-к Войте, да действительно был во Вьетнаме.А. рассказал он как "Шрайк" изрешетил П-35.Помню!

таран: Я думаю почему это такая полемика ведется буйная! Теперь понял когда на этот форум зашел и обомлел. Да Василь наверное всетаки Ты фигово прочитал мои высказывания раз хочешь меня обвинить в том что я чего то там с твоего стола ем и при этом имею виды на твою свободу. Ответ по слогам Моего отца семью от голодомора в Воронеже в центральной России вывезли в Узбекистан- этим он и спасся посему мой соотечественник, посчитай сколько там было сослано в сибирь и уничтожено голодом. Поэтому мои слова о голоде одинаковы как для Русского так и для Украинца. Мой тесть после войны имел место быть и в Борщеве и в Коломые там родилась моя жена - поэтому обо всем я как и ты знаю из первоисточников.Не буду перечислять кто из членов моей семьи Украинец а кто нет. Не буду указывать тебе и документы НКВД с протоколами допросов ит.д. Но полемику тем более среди своих надо вести грамотно и без злобы- а то ты в свободной Украине живешь еще и 20 нет- а такой злой стал Не надо! Злых и сейчас хватает. Дай бог нашим детям с тобою пожить в нормальной стране похожей хотя бы на Францию. И поверь мне что в Украине подавляющее большинство Русских ведет себя по Европейски достойно и не претендует крестьянин в России на твою Родину- своих забот хватает. /Так что неси добро людям а рассказы про страшных каца пов - оставь другим- пусть вспомнят ляхов лучше. И никто не претендует что в училище или в жизни он по своим национальным признакам был лучше или хуже ЛЮБАРСКОГО ВАСИЛИЯ.Тем более Я уверен что жителям Борщева интереснее иметь достойную жизнь нежели заниматься вороченьем праха помоему уже все памятники которые надо снести снесли а которые надо поставить поставили. А то ты защищаясь якобы, столько дерьма вылил. С Уважение Таранов Виктор.

VAS: таран пишет: Но полемику тем более среди своих надо вести грамотно и без злобы- а то ты в свободной Украине живешь еще и 20 нет- а такой злой стал Не надо! Злых и сейчас хватает. Я не злой и еще раз повторяю неписал когда здоровался как "с москалем" тебе ты начал первый.И я тебя не обвинил в том что ты еш с моего стола Я просто прочитал высказанное тобой"......Давно пора Россииским верховным задуматься о проведении и отстаивании исторических событий, которые кто как хочет так и интерпретирует. Уважая в первую очередь свою историю- должны приучать любят они это или нет , уважать исторические события- а не пытаться переписывать их так как скажут. Ведь Историю всех стран переписывали как надо....Вот и получили то ,что имеем. Посему и популисты Тимошенко бросив лозунг с трибуны в народ про праздник воссоединения Украины и России и оставшись безнаказанной- со стороны официальной власти России-влечет все новые добывания инсинуаций и всего остального- ставя памятники геноцида против украинского народа- можно подумать что какой то особенный голод испытывали в Поволжье и Украине другой?" Или это писал какой то другой ТАРАН ну тогда извини тот текст что я написал не для тебя. С уважением Василий.

As on: Уважаемый Василий Любарский! Хочу напомнить, что существует определенная этика поведения на форумах. Люди поумнее доходят до этого сами, интуитивно, некоторым приходится их напоминать. Она касается всех, даже любых незалежных, самых-самых. Есть даже поучительный библейский пример - про проблемы строительства Вавилонской башни... Я не думаю, что п/п-к Войте учил вас на матчасти плясать гопаки или даже петь "Интернационал"... Здесь задана тема о преподавателях... - кто учил, как учил, чему учил... Мне в академии на культурологии объяснили, что культура - это не стихи, песни, картины, скрипки, в носу не колупать и не ссать в лифте, а просто достигнутый результат в любой сфере... Давай начнем упорядочивать хаос и сближать подходы, уважать окружающих... Хочешь ответить своему оппоненту В.Таранову - напиши ему в "личку" (это буквы такие ЛС под его постом...), хочешь публично - зайди на главной в специально заведенный для тебя оазис - тему "Россия - Украина" ... И хоть до посинения... Митингуй, гопакуй, доказывай... Хочешь мне - туда же, в "личку", на Е:m... Аналогично Ибо многим нашим сослуживцам на хер не всрался и я, и ты (хоть с Хохляндией, хоть с Украиной, хоть без них) , и Витька Таран, и все остальные со своей перебранкой... Не для того они сюда заходят, чтобы узнать подобное: "...Уважая в первую очередь свою историю- должны приучать любят они это или нет " Как говорится - ноу коммент.... Или о том, что "...Давно пора Россииским верховным задуматься о проведении и отстаивании исторических событий" - не нам учить "курей". И уж тем более не вам. Я уж молчу про оторопь, которая появляется от твоих таких сообщений - "...бросив лозунг с трибуны в народ про праздник воссоединения Украины и России и оставшись безнаказанной- со стороны официальной власти России-влечет все новые добывания инсинуаций и всего остального- ставя памятники геноцида против украинского народа" Что за "бросив лозунг ... про праздник воссоединения... и оставшись безнаказанной"... ??? Кто добывает "инсинуации и все остаьное"? И что это за "все остальное"? Какие такие "памятники геноцида против украинского народа" Кабак просто какой-то, как говорил булгаковский Филип Филиппович. из "Собачьего сердца"... С самыми наилучшими пожеланиями - В.Асон ст.

beloglasov: А помните как хорошо было лежать в санчасти. Все на занятия мы в 66 или Кинга. Я пару раз косил по причине потери голоса. Мне врачиха, имя отчество уже не помню, говорит ну что отдохнуть захотелось, Ну говорю, в увольнение не пускают, пять нарядов дали и горло болит. Ладно, на 5 дней положу. Ну выспался наверно на полгода. Володя фельшер, сначала солдат был а потом прапорщик. тоже всегда помогал если что, то в госпиталь на консультацию запишет а ты всамоход часа на 3. Вообще курсантская житуха вспоминается с такой ностальгией, что если бы было возможно повторить, не раздумывая бы вернулся в то время.

Panteley: Да уж, за 4 года учебы мне тоже пришлось раза три полежать в санчасти. Курорт. А вот по выписке тоскливо было возвращаться в казарму, на 1 курсе точно. Из всех персонажей санчасти почему-то запомнился только капитан Проценко - специалист по "французскому насморку".... Обычно после отпусков, народ у кого вырисовывались характерные симптомы сразу бежал к Проценко.

YRA1957: А, вы забыли кто жил в санчасти, на втором этаже. Вход конечно же второй.

beloglasov: Там жили приличные девушки, они себе ничего такого не позволяли, лишнего. Не то что сейчас, посидел-заплати. Раньше все было по любви и взаимному согласию. Это сейчас секс, а раньше дружба. Так хорошо дружили...

малах: beloglasov пишет: А помните как хорошо было лежать в санчасти Залечь в санчасть, была большая удача. Особенно, когда намечалась какая-нибудь очередная проверка или комиссия. Причем, находились отъявленные индивидуумы, которые умудрялись "заболеть" на три-пятнадцать! Вот, накануне очередной комиссии в санчасти выстроилась очередь "шлангов", страждущих откосить комиссию в качестве больных. Естественно, делятся друг с другом симптомами заболеваний и способами эти симптомы вызвать. Начиная от натирания подмышек всякой дрянью (чтобы температура поднялась) и заканчивая пожиранием мыла (типа, понос будет). Один мой товарищ жутко матерился, когда обнаружил, что его заветный кусок импортного душистого мыла, опрометчиво оставленный в тумбочке, варварски обгрызен со всех сторон ЗУБАМИ! "Ну есть же "солдатское мыло!" - орал он: "Нахера импортное жрать!!!" Тут, на случай в общество, профессиональных "шлангов" затесался "новичок", но явно нацеленный стать специалистом. И выспрашивает: "Какое надежно средство есть, чтобы наверняка, типа, заболеть?" Кто то возьми и ляпни, есть старый тюремный способ, помогает на 100%. Берешь луковицу, засовываешь себе в задницу и все! Температура под сорок обеспечена! "Новичок" уточняет: "А какую луковицу брать?" Ему: "Ну, понятное дело, посвежеее и побольше!!!, Чем больше луковица, тем выше температура!" Ну поговорили, поржали и забыли. Проходит полчаса, возвращается "новичок" потный, красный и неуверенно так спрашивает: - "А если мне не нужна температура под сорок, можно луковицу поменьше взять?" Потенциальные больные, потихоньку вкуривают тему и начинают глобалить: - "Не, с маленькой дело не пройдет. Надо побольше...." - "Да, понимаете, я взял побольше. а она не залезает!!!" - "Куда не залезает???" - "Куда - куда? В задницу!!!" Больные давятся смехом, но идею заболевания развивают: - "А ты ее, луковицу, какой стороной засовывал?" - "Да, всякими сторонами пробовал. Не лезет!" - "А ты ее почистил хоть, нет?" - "Не успел, да и ножика не было...." - "Эх ты, бестолочь, нужно почистить было, тогда как по маслу войдет! И температура побольше будет" Неизвестно засунул бы страдалец луковицу себе в зад или нет, только когда все начали ржать вповалку, до "болезного" дошло, что над ним просто издеваются....

ITR: beloglasov пишет: А помните как хорошо было лежать в санчасти Не довелось. Я потом долго жалел когда на 1 курсе всех кто не болел дизухой через раз ставили в наряд по кухне, а осталось таких счастливчиков в роте человек 20. Но зато во время следующей епидемии, это был уже грипп, всех собрали в одну казарму-вот там то мы уже оторвались. Представьте, сотня не совсем болеющих молодых пацанов, какие были феерверки, сказка. На зарядку не гонят, жрать приносят-санаторий для курсанта.

Медведев-81: А вот мне ни разу не повезло, наверное. Ну ни одна зараза меня не взяла, ни желтуха, ни грипп, ни дезинтерия.... только по нарядам за всех отдувался! Вот уж где хреново быть здоровым. Мне бы сейчас то здоровье...

александр: YRA1957 пишет: А, вы забыли кто жил в санчасти, на втором этаже. Вход конечно же второй. Я там жил, только на первом. А что?

александр: Мы, куча молодых лейтенантов, жили в так назывемой гостинице в санчасти - вход ближе к КПП. Юра Кульга, Стас Лозовский, Леха Харитоненко, и многие другие ...... Мы жили в одной комнате, и по пятницам ездили в баню - это возле речвокзала.

заворин: Здравствуйте, уважаемые коллеги! Хотел спросить, известно ли кому где сейчас находится преподаватель матчасти п/п-к Никифоровский, к сожалению не помню имя, отчество, он собирался увольняться в сентябре 92 года, преподавал "оборону", помню, что он в свое время служив в Эфиопии. Последний раз виделся с ним на выпуске в 92 он вместе с нами гулял в ресторане. Если кто знает, сообщите, пожалуйста его координаты. С уважением.

иванов в: Насчет эпидемии как зима кто-то один заболел а шлангов в 100раз больше так Проценко вылечивал всех на раз как только набиралось большое количество больных выпадал большой снег Проценко больных лечил уборкой снега обычно на второй день количество больных уменьшалось в2-3раза и эпидемия сходила на нет

иванов в: полковника Сидорова Л А знаю хорошо когда приехал в Киев лейтенантом распределяться 1980год он уже жил в Киеве я распределился позвонил ему он приехал на жигулях покатал по Киеву показал все достопримечательности приютил на следующий день я уехал к месту службы после я с ним по телефону разговаривал так больше и не встретились а жаль

Магеря СА: заворин К сожалению Никифоровский ( дядя Дима) в мире ином. Пару лет назад.

Магеря СА: заворин К сожалению Никифоровский (дядя Дима) в мире ином. Пару лет назад.

заворин: Очень жаль, пусть земля ему будет пухом, хороший был человек, помог мне на госах вытянуть оценку и диплом остался красным.

Савинков Юрий: Сергей Андреевич - себя узнаете на полосе? А вот как Пророкина звать - забыл.. по моему - Геннадий.

Магеря СА: Савинков Юрий Да, Юра, спасибо. Это, наверное, какие-то праздничные соревнования, коль мы с Георгием в парадной форме. Всех поздравляю с Днём СА и ВМФ. УРА!

iiv: Это кто ж так полосу перепахал???

Магеря СА: iiv Игорь! Похоже, что это одни из первых соревнований на этой новой полосе.в районе столовой в/ч 10182. Её перенесли с прежнего места (В.Е Антипов там построил подземный тир). Кстати при передаче зданий училища Иннокентьевской КЭЧ выяснилось, что тир за училищем не числится, так-что Владимир Евгеньевич может считать себя полноправным владельцем. Удачи.

е512: Сергей Андреевич,здравствуйте! Вас беспокоит выпускник 1988,14 взвода-Подмарьков Михаил. Мы начинали учиться у Колпакова.После некоторых событий,в 1985 его сняли. Что сним сейчас,где он? И второе:насколько я помню,вы были дружны с нашим взводным-Салюком Д. Что с ним стало после снятия и как получилось,что он ушёл в мир иной (земля ему пухом). Заранее спасибо.

Гурий: е512! Во-первых, вы найдите тему роты Колпакова, там всё сказоно, а во-вторых, это, мой двоюродный брат! И, любому морду лица начищу! Обращайтесь в Л.С., мою!!!

Магеря СА: е512 Миша, привет! С Колпаковым встречаюсь редко да и то случайно. У него всё в порядке. После увольнения вёл мебельный бизнес (подвели компаньоны). Затем охрана банка. Последняя информация, что бизнес с металлом. Ну а с Салюком, после его увольнения, встречался редко. Пристрастие к зелёному змию существенно портило ему жизнь. Незадолго до смерти видел его элегантно одетым в 10 утра но уже пьяным. Даже родители от него отказались. Жаль его, начинал очень даже не плохо. Во всём нужна мера. Послушаем Гурия и перейдём в 1роту. Удачи тебе, Михаил.

е512: Большое спасибо за информацию! В этом году,у нас 20 лет выпуска.Уверен,что мероприятие состоится при любой погоде! Из вашего,13-го взвода,тоже будут.Так что,добро пожаловать! Когда,где и как-на сайте выпускников 1988г.

Савинков Юрий: А вот такие фото есть еще в музее РТВ: п-к Шапошников, м-р Фомин, переходящее знамя... http://gallery.ru/watch?ph=pBe-CE8O

полная версия страницы