Форум » Служащие и офицеры КВКУРЭ ПВО » Нас учили п-к Задков, п/п-к Ручкин, м-р Череп (часть №2) » Ответить
Нас учили п-к Задков, п/п-к Ручкин, м-р Череп (часть №2)
iiv: Предлагаю здесь продолжить тему "Нас учили п-к Задков, п/п-к Ручкин, м-р Череп". Предыдущая тема действительно закрывается автоматически по превышению кол-ва сообщений и обьема текста!!!
YRA1957: Извини, я это не писал. Не моя цитата! YRA1957 пишет: цитата: Кто помнит этого безвестного героя, ставшего офицером Позднее зажигание. Стрелка звали Шилюк 9 рота покойничкаТомилина. Личность была колоритная, не всякого ставили каптером. А он продержался на ней все 4 года.
shumilov3: Вован Шилюк служил в Выборге, командиром взвода высотомеров (пока существовал комплекс), потом случайно перевелся на базу хранения ГСМ под Питер и помоему до сих пор там, правда не начальник склада, а начальник всех складов. Могут быть варианты.
Fron: Panteley пишет: Однако не братья ли они? Братья.
Fron: YRA1957 пишет: Извини, я это не писал. Не моя цитата! Я писал.
Fron: Белоглазов пишет: А кто помнит как в 1978 году зимоой на 5 посту полярная сова Из за этой совы одного курсанта, не помню с какого курса, чуть в психушку не упрятали.
Медведев-81: Это был парень с нашего взвода Олег Григорьев. Насчёт психушки ты конечно погорячился, хотя весь день что-то лепетал непонятное, его кажется с караула в этот день сняли.И по училищю страшные слухи ходили.Говорит приведение там бродит, голова маленькая, а сомо огромное.Не помню, когда шум улёгся, кто определил, что это сова, но одно помню точно, сам видал под утро это "приведение". Темно, где-то фонарь горит, я оборачиваюсь и чуть не оболдеваю (очень мягко говоря). Стоит Гришино (мы так Олега звали) приведение. И глазами на меня лупает. Галовка маленькая, само огромное, кажется, что в черном балахоне. Помню, понял, на меня смотрит, значит прятаться бесполезно, стрелять тоже бесполезно, да и вряд ли бы я стал стрелять( мы тогда заинструктированы были, и стрельба на посту была страшнее какогото приведения)Запустил в него чем-то, оно руки подняло на меня. В первый момент я весь со страху в пятку сьёжился, потом от удивления рот открыл. Оно подняло руки, голова оторвалась от тела и полетела, а тело просто пропало. Дело в том, что сова села на столбик ограждения, сверху фонарь. Сама сова кажется головой приведения, а конусная тень (фонарь над ней) раширяясь до земли образует тело (в чёрном балахоне). Когда она взмахнула крыльями, мне показалось, что руки подняла. Не помню, знал я тогда, что это сова или не знал, но когда увидал приведение, я не сомневался в том, что это оно.
beloglasov: Да у Мити Шелюк был брат, поступил кажется в 80 году. А с Митей есче с одной деревни поступил Вася Кураченко. У него был почерк хороший. Все документы дипломы, удостоверения личности были написаны им. Так что оставил о себе память рукописную.
Panteley: Помню, ходили байки про эту сову, при чём "чем дальше в лес, тем толще партизаны", это к тому, что байки эти обрастали подробностями о способностях этой совы, что она была чуть ли не говорящей и были такие фантазёры которые разговаривали с ней...
poland: Кличка Собакевич была у командира 14 роты 1 батальона Севастьянова Геннадия Григорьевича - кстати хороший командир. Ком взводов - Комозенко и Рогаченко.
poland: Даааа, рождаются легенды... А вот что помню я - лично участвовал в поисках совы. 1 батальон. Год в памяти не отложился, но где-то 78-79... Комбат Кусаковский поднял нас прочёсывать 5 пост очень рано - часов в 5, настроение у всех было не пойми-какое, что то среднее между "блин, очень хочу спать" и "хи-хи-хи". Но никакой мистики. Парень на посту стоял со 2 роты (командир Гога Ламбрианиди), говорил, что видел "белую лошадь, перескочившую через забор". Через врачей его прокрутили, но вроде всё кончилось без последствий. Потом уже узнали, что там жила белая сова...
Юрий: Panteley Леш - привет! О Комозенко у меня наооборот хорошие воспоминания. Наш 143 вз-д считался р-ким, и, когда в конце 3-го курса его поставили к нам ком. вз-да - мы на общем "сходе" решили "сделать" его или "забить на него......й". Но через месяц он "сделал" нас и из нас курсантов 1-го курса суворовского училища. За это получил уважение "братвы" 143 вз-да.
beloglasov: Кстати в это же время, в связи с приведением ставили двойной пост, 2 -х часовых на 5 пост. И вот эти 2-е спускаются в бывший КП (подземное) а Тамилин видя это решил их проучить, подкрался, двери снаружи палкой припер и своим басом в щель га-га-га-га-аааааааа. А сам в караулку и нач. кару, типа, иди своих из бункера вытаскивай да подменную форму возми а то наверное обосрались. Думаю что в темноте и услышав его трубный смех, ребятам было ох, не до смеха.
poland: Комоза был у нас комвзвода, сначала Сезёв, потом он. Сезёв ушел в 3 батальон комроты. Комоза на самом деле стал каталой, бывая в Красноярске видел его в основном в районе ресторана "Красноярск".... По прошествии лет считаю, что основное в меня как в офицера и профессионала заложил всё-таки Сезёв В.Д., а не Комозенко.
Panteley: На этой страничке вспоминали водонапорную башню, что была между уч. корпусами кафедр тактики и мат. части. А сейчас даже следа от неё не осталось. 19 июля на праздновании 20 летия выпуска 2 батальона, заходили в бывшее здание кафедры мат. части, где сейчас базируется УТП Красноярского РТП. Однако ностальгия пробила…. Сидели в курилке возле корпуса и вспоминали, где что было развернуто и где обычно парковал свою черную волгу полковник Задков, возле кафедры. На праздновании думал увидеть кого-нибудь из преподавателей, но по-моему никого не было, кроме бывшего преподавателя с тактики Цераса Л.Е.В. (инициалы помню, а вот расшифровать уже не могу) и то, почему-то он был в форме гражданской авиации. А может и не он был, но тогда похож здорово. А вот за забором на Малиновского, уже нет магазина № 2, но есть в этом помещении пивная, где я так понял собирается «военная мысль» из бывших и ныне служащих жителей окрестностей. Пошивочного ателье на Краснодарской тоже нет, там тоже пивная…
александр: Странно почему пивную не открыле в бывшем штабе училища? Так вот , в башне у меня -нач. лаба цикла матчасти был пункт электроснабжения - стояли ВПЛы и дизелек. Разумеется не на верху башни.
Panteley: Александр! В бывшем штабе нельзя пивную, все-таки как-никак там сейчас детское учебное заведение, а если бы было нечто иное, то такая пивная спросом бы пользовалась. И название ей типа "РТВшн-балдеж"...., ну а из курсантской столовой мог бы получиться классный ресторанный комплекс с танцполом и стриптизом подназванием "Наш ответ Нерли и Ладушке"....
Фёdорыч44: Panteley пишет: В бывшем штабе нельзя пивную, все-таки как-никак там сейчас детское учебное зав Но киоск всё-таки внедрился, где и пиво продают. Или это только на нашу встречу замутили? Насчёт столовой согласен, стоит как молодая, как её ещё под боулинг или там под ночной клуб не приспособили. Всё-таки осталось ещё что-то святое...
Максименко Сергей: Да! Столовая и касса-неприкасаемые!
VAS: Виктор извини но нашем форуме нет места.Теперь ответ AS-ON. «Чекати від дурня розумного рішення - самому, в якійсь мірі, ставати дурнем». З щоденника Вані Молдаванa. Що краще: мати підлого і наглого сусіда, чи зрадливу жінку? А якщо і те, і се? Якщо наша молода держава має по сусідству «непредсказуемое держимордие», а у себе в хаті - безліч політичних повій? Від гнидаво-дрібнюсіньких, як чумадєєви, смарченки, тупоущенки, стервихови, прибитови-мєшкови, круглови-дуракови, інші подлєцови. До блошино-величних, як «багрово-красные правители краев й отраслей»? Отже, маємо... І, звісно, наглий сусід буде йти на контакти з нашими повіями. І, звісно, наші повії будуть шукати контакту з сусідом наглим. Нечисть липне до нечисті. І, звісно, наглий сусід, керуючись хамською мораллю, буде лізти на наше подвір'я. Бо його «долг - защитить интересы собратьев». А «долг псобратьев» - віддячити «защитнику». Пудовкіни - це лише гирі у руках хамсбулатових. А хамсбулатови - «выжиматели» пудовкіних. Рухає цим усім хамська мораль. Та мораль, про яку застерігав ще великий класик: А судьи кто? – За древностию лет К свободной жизни их вражда непримирима. Сужденья черпают из забытых газет Времен Очаковских и покоренья Крыма... І коли бачиш на екрані телевізора стару ……. в адміральській уніформі, з прізвищем «всесоюзного старосты», яка квакає: «Черноморский флот и город Севастополь, как бастион на южных рубежах нашей родины...», то розумієш, чого «покорители» так тримаються за «покоренный» Крим. Крим був «последним оплотом белых», коли наступали «красные». Крим є «последним оплотом красных», коли наступають «белые». «Бастион южных рубежей» їх «Родины». У них нема країн, земель, народів. У них є «рубежи» і «население». Їх «родина» там, де ступила їхня «покоряющая» нога. І тільки та нога (щоб вона відсохла кожному «покорителю») ступила на чужу землю, як та земля вже «исконно русская». Севастополь - «город исконно русский» на «южных рубежах»... Кенігсберг - на «северных рубежах»... Нарва - на «западных рубежах»... Приднестровьє – «також на юго-западних рубежах...» Нема «исконно» татарської землі, німецької, естонської. Нема їх народів. Є «русскоязычное население»... І «бастионы», які те «население» охороняє. Конаюча відьма хотіла б, щоб увесь світ помер разом з нею. Конаюча імперія - гірше конаючої відьми. Відьми конаючої імперії вже п'ють кров на «бастионах» в Югославії, Карабасі, Придніпров'ї, Прибалтиці, Грузії, Таджикистані. Тепер їм запраглося відьомського шабашу на «южных рубежах». І знову грають «населением».. Я - Вітя Царапкін, дитя Уралу, син України - не «население»! Я шаную свій «русский язык» і пишу ось українською мовою. Бо я син тієї землі, яка мене породила, і достойний, прийомний син того народу, який мене прийняв по достойному. «Население» - це ті, якими свого часу населяли українські села, виморені голодом. «Население» - це ті, які займали садиби, вивезених у Сибір «куркулів». «Население» - це ті, які займали квартири, розстріляних по застінках НКВД та КГБ... Отже, вважаю, що ні я, ні багато подібних до мене росіян, не мають нічого спільного з цим «русскоязычным населением». Так само, як «население» Москви типу хамсбулатових, руцких, пудовкіних, попових, «население» «Верховного Совета России» не має нічого спільного з російським народом. Зараз в Україні часто ставлять запитання російською піснею: «Хотят ли русские войны?» Р у ц к и е - постійно хочуть війни. Звір, який хоч раз спробував людської крові, буде людоїдом до скону. Вважаю: Що мій, російський, народ не допустить, щоб із його святої многостраждальної землі по інших землях розповзалися людоїди. Що мій, український, народ не допустить, щоб людоїди повзали по його святій многостраждальній землі. А його політичні повії безкарно продавали цю землю. Тому закликаю всіх чесних людей: гуртуймося! Вітя ЦАРАПКІН, cправжнє дитя Росії та істинний син України. Заяву передрукував та до публікації подав Євген Дудар . Прочитал . Интересно , не только один ты лазаешь по сайтам. А на счет истории Украины которую ты напечатал , не полностью вот остаток…. В цей період на півночі дикі племена москалів зївши останнього мамонта вирішили що далі так жити не можна треба загарбати Украіну й поневолити свободолюбивих нащадків Першобогдана. Вони в глухому ліси на болоті будують кілька шалашів та обносять його парканом. Паркан нарікають Деревяним Кремлем, а болото – Москвою. Тим часом лютим москалям не давав спокою добробут українців і вони починають все частіше й частіше шкодити Україні , забуваючи що Київ мати російських міст, а Україна виплекала для московії таких видатних людей як Ломоносов, Гоголь, Хрущов та Мазепа. Що саме в Києві вони навчились користуватись туалетом, носити брюки та краватки, та голити бороди. Москалі почали все частіше й частіше робити набіги на Україну, нищучи . Українців вони або вбивали або гнали в полон де русифіковували та робили яничарами. Піком москальської навали, стала середина 20-го століття, коли москалі разом з фашистами захопили Україну. Тільки титанічна боротьба українських опришків під проводом ОУН-УПА звільнила Україну та інші народи Европи спершу від коричневої чуми, а згодом в 90-хх роках від москалів . Потомки Першобогдана зберегли його нестримну любов до Свободи та власної землі . Слава Україні! Если вырезаеш то укажи первоисточник…. Да Витя я в начале написал что хамство не люблю в любом виде, издевательства тоже это насчет « хохлов» хотя те кто употребляет это слово не знает его значения – так называли прическу в давние часы .Мне просто важны принцыпы. Если я ни кого не принижую, ….Як українець, як громадянин своєї Держави, я хотів би, щоб кожен громадянин моєї держави, якому Господь виділив хоча б крихітку таланту, служив своїм мистецтвом моїй, тобто своїй Державі. І своїй нації. Але ніколи, нічим ні на йоту не образив іншу націю. Принижують інших лише нікчеми. Які самі не можуть піднятися до висоти нормальної людини. то почему должны приниживать меня . Ещё в училище не дозволял издевательств над собой . Мои одновзводники помнят стычку со старшиной в туалете. Я отвечаю по порядку ти пишеш К примеру - кому известен тернопольский физик Пулюй? А ведь это открыватель рентгеновского излучения... - в укр.учебнике физики 7 класса А кому известен такой учений ПОПОВ – тот, кто изобрел радио, а потом оказалось, что радио открыл МАРКОННИ. Таких примеров куча. …Это брехня больше подходит ВАШИМ историкам и ученым.… Так что. Наши учились у ВАШИХ… Сразу сделаю несколько оговорок: 1. Ну нет у меня никаких личных претензий к гражданину великой и независимой России ,правда до сих пор непонятно от кого независимой?, Ассону Виктору., проживающему ныне в Подмосковьи точно не знаю где., мало того, я отношусь к нему с большой симпатией и это не просто слова Виктор прекрати быть шовинистом. Завжди щось комусь виннi, завжди у "вiчному боргу" перед "визволителями". Перед кимось маємо просити прощення. Перед кимось за щось маємо каятися. А хто буде каятися перед нами!? За те, що вся Україна упродовж столiть для українцiв була Бабиним яром? За те, що винищили удвiчi більше нашого народу, нiж маємо зараз? За те, що висмоктали з нашого люду і кров, і пiт. Здерли iз нього сiм шкур, понiвечили душу, витоптали його святинi. Хто?! Де ви, правдолюбці?.. Та й покажiть менi народ без грiхів чи без достоїнств. Святими стають лише тодi, коли вже не можуть грiшити. Наш народ "грiшив", в основному, перед "визволителями". Втомлювався постiйно дякувати. За те нас нарекли "лiнивими", "тугодумами". Розповідають казочки. Що навiть землю нашу святу народ дiстав від Бога завдяки своєму лiнивству. Бо прийшов останнiм. А Всевишнiй до того все пороздавав проворнiшим. Отже, шкода йому стало українця i виділив для нього зi своїх запасiв. Тому й земля наша - райська. А ми на нiй - щось таке. Нi пришити, нi прилатати. Тому й усiм нас "шкода". І всi бажають нам "допомогти". У нашiй хаті порядкувати... Отакий імідж латають нам усякi паршивцi. Отаку ментальнiсть. ! ми вже й самi починаємо себе ганджувати та самобичувати. Сидить паршивець на нашiй шиї, живе за нашу кровавицю і варнякає, що ми поволi рухаємося. Вони, звiсно, рухливiшi. У них - мораль сперматозоїда. Швидше встигнуги. І запліднити собою. Тому й до Бога швидше встигли. Землi вiдхопили. Тепер уже створюють мiфи, що ми на своїй землi випадковi. Аби потiм довести, що не випадковi тут вони. Ми - поганi, значить, все, що вони чинять у нашiй хаті, - хороше. I все виправдане. Наша ментальнiсть. Люде мiй славний! Як тебе затуркали! Як тебе забили! Як тебе задебілили!.. А що, якби ми хоч на коротюсiнький часовий вiдтинок стали такими, якимй усяка шушваль нас вимальовує? "Лiнивi"? Добре - ми лiнивi. Тож ви, "працьовитi", злiзьте з нашої "лiнивої" слини. I чалапкайте. Своїми клишоногими. Далеко-далеко. Звідки прийшли. Хто - за Червоне море, хто - за Уральськi гори. А хто - в ажтуди. "Мой aдрес и не дом, и не улица". У вiчний мiраж. Або ж, коли живете на нашiй землi - працюйте на нас. А ми будемо їхати на вас... Помiняємося ролями... Не подобається? Правда? Хамовi нiколи не подобається, коли в людинi людська гіднiсть прокидається. Хам любить хребет зiгнутий. По ньому легше вилiзти на голову. А випрямлений хребет вiн уже називає "националистическим", "антисемитским", "антирусским" i ще казна-яким "анти"... Лише не антихамським... I вже спрацьовує хамська логіка. Не ти герой, мiй побратиме, що піднявся з рабських колiн. А вiн, хам. Який знову хоче тебе на колiна гюставити. I ти, мiй добрий i піктинний народе, просякнутий надувiчливiстю i надделiкатнiстю, починаєш доводити хамовi. Де, мовляв, логіка? Серед "найкровожаднішого народу-антисеміта" у найзлачніших куточках його землі упродовж століть проживало й проживає стільки євреїв? І хамська логіка відповість. Що це не завдяки гостинності і доброті українців. А завдяки "самопожертвi євреїв"... Де ж, мовляв, логіка? На землi народу, який "зоологически ненавидит русских", живе стiльки росiян? І той триклятий "хохол-руссконенавистник" уже й сам став "русскоязычником". Аби його краще розуміли. І хамська логіка, по-хамськи, зауважить: "Эго не благодаря гостеприимству и доброте украинцев. Это благодаря вечной самопожертве русских делать других счастливее..." Де, мовляв, логіка? У новоутворенiй своїй державi ми в першу чергу вiдкрили школи еврейські, польськi, чеськi, угорськi, румунськi. Не закрили жодної з насаджених нам росiйських. І не вiдкрили жодної української, там, де конче їх треба вiкрити. Для своїх "незрячих гречкосiїв"? .. А хамська логіка репетує про "насильственную украинизацию" i "ущемление национальных прав русских..." Де, мовляв, логіка? У столицi незалежної України не побачиш в продажу нi української книжки, нi українського часопису? I хамська логiка "ухмыльнется": "Нет спроса..." Де, мовляв, логіка? У самостійнiй Українськiй державi упослідженi тi, хто страждав за цю державу по Соловках i Сибiрах. Хто гнив по криївках i тюрмах. А ті, бандюги, що за одне слово про самостiйнiсть стріляли нам у потилицю, хто садив нас у неволю i мордував нас по катiвнях, - ходять у кроях, отримують престижнi пенсії. Та ще й на нас покрикують, що ми "бандити"? І хамська логіка просичить "о кровожадности бендеровцев и оуновцев"... Отакi ми, брате мiй українцю, "жорстокi". Отакi "невдячнi". Отака наша "человеконенавистническая" ментальнiсть. Отакі ми лiнивцi й тугодуми... А те, що українська Києво-Могилянська акaдемiя просвiщала "немытую Россию"?.. А те, що доньки київських князiв учили грамоти неосвiчених монархiв Європи?.. А те, що американцi за ескiзами українського вченого полетіли на Мiсяць?.. А те, що наш селянин навчив Канаду сiяти й орати?.. А те, що "русскую славу" здобували українськi матроси-Кішки? А те, що в "непобедимой и легендарной" кращими вояками були українці?.. А те, що ми - найспівучіший народ у світі? Бо навіть той, хто вже дар рідної мови втратив, не втратив пісні... А те, що ми найгумористичнiший народ у свiтi? Бо хто iнший дозволив би насмiхатися над собою, ще й самому iз себе кепкувати?.. I навiть те, що українцi - найтерпеливiший народ у свiтi? Бо який ще інший народ змiг би стерпiти у своїй хатi отаке хамство? ...На скрижалi якої ментальностi будемо записувати?!. Наша ментальнiсть. Кажуть, що у нас по три отамани на одну булаву. Може. Але це не від ментальності. Це від гіркої дiйсностi. Вони гинуть, отамани зостаються. А до Господа Усевишнього на розбiр земельних ділянок ми прийшли останнiми не тому, що "лiниві". А тому, що скромнiшi за iнших. I це наша ментальнiсть. I Бог за неї нас винагородив райською землею. I щедрiстю. Із цiй землi ми вiками годували усiх зайд та завойовникiв. То невже себе не прогодуємо? Невже не збережемо дар Божий? Невже себе не збережемо?!. Да ещё Витя тебе выдержка: Коли ваш картавенький "лазутчик германского империализма " на німецькі гроші зробив у Росії "жовтневий переворот". А ідейні предки "вашистів" у крові топили нашу Україну. "Вашистам" завжди заважало все українське. "Вашисти" "штиком" і облудою взяли наших людей. Селянам пообіцяли землю, робітникам заводи. Дали, забрали, у комуни зігнали. І "нашисти" працювали на трудодень і голодували, а "вашисти" керували і жирували. Почну з того, хто і коли "марширував" з німецькими фашистами. Згадайте спільний парад гітлерівського "вермахту" і сталінської "Красной армии" у Бресті. Це було набагато раніше, ніж "нашисти" "зустрічали хлібом-сіллю фашистів у Львові ". Та й, правду кажучи, знаючи про ті демарші ваших "вашистів" та німецьких фашистів, відаючи, що посол СРСР у Німечині подав згоду Сталіна приєднатися до фашистської осі- Берлін-Рим-Токіо (але йому сказали "пізно"), у Львові прийняли їхніх за ваших. Та полишмо давні історії. И ещё напомню тебе Виктор у нас нет Фашистких партий, а у ВАС в России они есть. Ідейний натхненник деяких сьогоднішніх "фюрерів" і їхніх "партайгеноссе" Геббельс стверджував, що багато разів повторена брехня, перетворюється у правду. Але так цинічно, так грубо, так брутально, так жорстоко брехати , як брешуть підконтрольні отим "фюрерам" і їхнім "партайгеноссе" засоби масової інформації, не дозволяв собі навіть Геббельс. А это тебе на закуску знову ми всім хутором "Мозамбік" дивилися "Табу". Оте, де на одному стільці сидів молодий "пан". А на другому -бородатенький "товариш". Дискутували. Куди Україні йти? "Товариш", яко лівак, казав, що треба "возрождать Союз". Бо "руховские наперсточники от политики" його розвалили. "Пан", яко нормальна людина, казав, що це глупство. Не треба ні відроджувати "мертвого", ні народжувати нового. Молодь, яка підтримувала "пана", стояла за те, що Україна має бути незалежною, самостійною. Пенсіонат, що горлопанив за "товариша", репетував, що "надо немедленно соединяться с Россией..." До речі, Ваня Ненаю, який, в основному, прописаний в Глевасі, упізнав серед них кількох своїх. І радісно вигукував: "О! Це наш електорат!".. Отже, з приводу цієї передачі у нас на хуторі відбулася палка дискусія. Отой бородатенький і його підтримувані в передачі "аргументували", чому треба об'єднуватися з "братским русским народом". У Росії, мовляв, багато українців. Тому єднатися треба зі своїми, а не "з проклятими імперіалістами". Бо якщо Польща "завтра захоче Галіцію", то вони будуть нас бомбити "точечными ударами"... Політичний експерт хутора "Мозамбік" Ізя Чачкес з приводу цього "аргументу" висловив деякі припущення. У Росії, в основному, живуть ті українці, яких вивозили до Сибіру, саджали по тюрмах, концтаборах. В Україні про "воссоединение", в основному, кричать ті, які вивозили і садили. Якщо їх об'єднати, може відбутися великий мордобій. Непрогнозований. Щодо "точечных ударов". То ними попахує не так від "імперіалістичного заходу", як від "братерського" Сходу. Чого захоче завтра Польща - ще не знаємо. А "старший брат" вже сьогодні: "Севастополь будет принадлежать России. Это можно сделать силой. Кстати, в России єсть достаточно сил для того, чтобы, как говорится, свой суверенитет..." Це приміряється "наперсточник" від російської політики Лужков. А ось військовий "наперсточник" Казанцев, погрожуючи зрівняти Чечню із землею за два тижні, чеченські "бандформирования" вже явно порівнює із "западноукраинскими"... Біда і Західної України і борців за незалежність тоді була в тому, що вся Україна входила до складу Союзу. Червоний терор проти населення західних областей вважався "внутренним делом советского государства". У спецшколах поблизу Москви та Воронежа те "государство" готувало "спецотряды". Під виглядом бандерівців закидало їх у Західну Україну. Ті, під виглядом бандерівців, тероризували населення. А тоді "государство" кидало дивізії НКВД на "борьбу с бандеровским террором" і на "зачистку от бандформирований". Біда Чечні сьогодні, що вона у складі Федерації. І "точечные" бомбові удари "по террористам" - "внутреннее дело России"... Отже, союзна петля на шиї України потрібна для того, аби її безкарно додушити. Як душать зараз Чечню. І вся ота "братская любовь", "экономические выгоды", "родственные связи", "общие славянские корни", "общее пространство" - шулерські фокуси "наперсточников" від імперії. Основне: "Тільки дайте себе в руки взяти"... Щоб їм руки розв'язати. Бородатенький лівацький "наперсточник" у тій же передачі також "аргументував" свої пориви до "Союзу" тим, що Росія добра, взяла на себе світові борги України... Гуманно погодилася на так званий "нульовий варіант"... Ну, з приводу "боргів" у нас заварилось таке. Перш за все, хто перед ким має борги? І з якого "нуля" треба починати? Якщо з того "нуля", коли зароджувалося "московское государство", то Росія Україні не сплатить боргів довіку. Якщо з того "нуля", що народився у "буремному сімнадцятому", то Росія принаймні сто років мусила б платити Україні за знищення української духовності; за пограбовані у нас культурні та історичні цінності; за пограбовану нашу землю; за понівечену нашу долю; за десятки мільйонів винищених червоним терором українців; за "вестарбайтерів", які досі заселяють половину Далекого Сходу і всю "Сибір неісходиму" і т.д., і т.д. Це дуже куценький і дуже маленький рахуночок. Бо якщо "по большому счету", то можна такого нарахувати, що жоден комп'ютер у свою пам'ять не вмістить. Звісно, "комп'ютери" бородатеньких "носителей красного знамени" та ідей "объединения" зі своєю куценькою пам'яттю цього охопити не можуть. І ще про один "нуль" "бородатеньких" лівачків. Щодо червоного терору. Мовляв, "в истории любого государства были кровавые периоды"... "Катились волны казней"... А в нашому "самом гуманном государстве" "казни катались" суцільною "волною". Сімдесят років. І. ніхто за це не відповідає. Ось німці. Посадили за грати великих державних чиновників лише за те, що з їхньої вини біля Берлінської стіни загинуло майже тисяча людей- У нас "волньї" червоного терору знищили десятки мільйонів. А ті, хто плив "под красным знаменем" на цих "волнах", сьогодні сидять у студії і репетують: "Союз! Союз!" І бородатенький глашатай зазиває до союзу. Хоч сам заявляє: "Я не хочу, чтобы мы сегодня возвращались назад и снова проделывали этот мучительный, этот кровавый путь"... То він хоче чи не хоче?! "Союза" хоче, а и пути" - не хоче. А який же "Союз" без "пути"? Безпутний?.. Яка ж ідеологія комуністів без "грабь награбленное"? І "диктатури пролетариата"?.. І що означає "давайте начнем точку отсчета от сегодняшнего дня"? За Криловим: "Забудем прошлое, уставим общий лад"? Але ж вовк є вовк. Він траву їсти не буде. І "стадо" колись таки "тронет"... Звісно, всі ці міркування звучали в дискусіях політологів, економістів, соціологів хутора "Мозамбік". Проте Петя Зябка виклав альтернативну позицію: "Я за те, щоб Україна увійшла в братній союз із Росією. Бо там, дійсно, живе дуже багато наших. Але тільки після того: - як українська мова в Росії буде проголошена другою державною; - як у великій Росії з'явиться стільки українських шкіл, скільки в маленькій Україні російських; - як у Росії з'явиться стільки україномовних видань, як в Україні російських; - як на російському телебаченні звучатиме українська мова стільки, скільки звучить на українському російська; - як в російській армії і на флоті команди лунатимуть українською; - як в російських вузах викладатимуть і українською; - як українські морські сили матимуть свою морську базу на Далекому Сході, захищаючи населення "исконно" українських земель "Зеленого клину". Ну, й основне. Про нашу. "славянскую православную духовность". Про яку так турбувався "глубоковерующий" бородатенький лівак. Якщо всі православні парафії Росії, Білорусі та України будуть підпорядковані Українській православній церкві Київського Патріархату. Оскільки Святий Володимир хрестив Русь у Києві. Християнство на всі слов'янські землі пішло з Києва... Словом, як брататися, то брататися!.." Ну и про Харьков в котором я начинал службу офицером. Нещодавно на Харківщині проходили дні української преси та книги. До речі, розумним і чесним уболівальникам за "русскоязычное население" в Україні варто задуматися, чого це в Українській державі виникає потреба захищати українське слово? Підлі й так знають чого. І все робитимуть, аби цього слова не було У готелі ввімкнув телевізор. "Редакция телевизионных известий" годувала харківського обивателя новоспеченими "вутками". Тим, що "... в обласном обществе "Просвіта", оплоте ярого национализма", пройшли збори. Тим, як українські "закони о гражданстве" ображають "бабушку". Старенька жінка переїхала з Білгорода до сина в Харків. І "...учит она не русский, а украинский. И не из уважения к разгаваривающим на нем людям, а только потому, что необходимо сдать экзамен в средней школе. Без которого она, увы" не может получить гражданство й паспорт..." Словом, "увы!" "Известия" "наизвещали", які ті українці жорстокі. Син пенсіонерки пішов до школи взяти довідку, Не дали. Сказали, хай прийде бабуся. Хоч побесідує. "Причем нарочито говорили по-украински..." І ось бабуся, яка після війни в "Ровно спасала людей от тифа" (бо працювала там у шпиталі МВД), не може отримати паспорт і поїхати в гості до дочки... Подумки аналізуєш це "увы". Якщо бабуся не може за кількасот метрів приїхати до школи, то як же вона поїде за кількасот кілометрів "у гості"? Як це, працюючи у Рівному, вона не засвоїла "братского украинского" "на бытовом уровне"? Хоча б кілька слів. Хоча б "из уважения к разгаваривающим на нем людям". Чи за відсутності елементарної кмітливості, чи "нарочито"? Іще одне: "чому "нарочито" говорити російською в Україні можна, а українською заборонено? Я так детально зупинився на цій телемаячні, не для того, щоб смакувати фактами. Треба, щоб читач бачив, як "телеінформатори", що випасаються на нашому городі, безпардонно плюють у цей город. А скільки бруду виливають щодня на нас, на наші святині, на нашу державу годовані і пригріті нами ж паршуки! Скільки злоби й ненависті до всього українського у деяких, з дозволу сказати, "граждан Украины". І представників першої влади. І четвертої. І позавладних. Подивімося, яке розмаїття газет і журналів антиукраїнського спрямування наплодили вони в Україні. Скільки сумнівного чтива понавозили. Скільки аудіо- та відеосміття. А про телеекрани вже й говорити нічого. Як у гоголівських "Вечорах..." з кожного вікна висувалося свиняче рило, так і тут то з тієї, то з іншої програми висунеться бородатенька чи пейсатенька пичка. І що-небудь "да с-юморит" про тупуватого "хохла", чи "национальное сало..." Кому ж це вигідно? У якійсь мірі відповідь почув знову ж таки з телеекрана. Інтерв'ю кореспондентові давав Едуард Ходос. Голова іудейської общини ліберального напряму. Наведу кілька уривків: "...Надо трезво надходить и понимать, что присутствует... еврейский фашизм. Лицо у него - в черной шляпе, в сюртуке. А оружие - это доллар". "Это оружие дало возможность сделать определенную расстановку сил в структурах власти..." "...Ситуация на информационном поле (это момент архиважности) - захватить информационное поле. И тогда можно править ту духовную роботу, и аморальную, и безнравственную, которая сегодня решается с помощью жрана. Это, кстати, при обнищавших массах является наиболее действенным способом..." "...Эти силы далеко не представляют еврейский народ, а подставляют свой еврейский народ... Теперь на фоне экономических бед обостряется ситуация и, естественно, я вижу суровую необходимость всем осознать зту опасность нацизма. Который может, как это не парадосально, быть в черных шляпах, а не в черных касках... И, осознав эту опасность, проанализировать, с чьей помощью определенные структуры здесь взрастили зтот клан, паразитируемый на сегодняшней ситуации..." Чому я сказав, що відповідь почув "в якійсь мірі". Бо здається мені, що суть не так в "черных шляпах", як у брудних душах. А вони є не тільки під чорними капелюхами, а й під сірими, і під червоними. Наприкінці сорокових років Ілля Еренбург сказав Голді Мейїр: "Ненавижу евреев, родившихся в России, разговаривающих на английском языке". Сказати, що «люблю» євреїв, які народилися в Україні, живуть в Україні, розмовляють російською мовою і нищать українську, було б лицемірством. Але я так само, а може ще й більше "люблю" українців, які живуть в Україні, а стали "русскоязычниками". Отже суть і в тій чорній душі авантюриста, яка "стріляє" доларом, і в тій брудній душі пігмея, яка продається. Юда за тридцять срібляників продав Христа. Наші домашні юди за тридцять срібляників продають себе, своїх дітей, онуків. І завтра ті на своїй землі виявляться чужинцями. Якщо не вимруть від духовного та фізичного каліцтва. Отака може відбутися "расстановка сил". Та повернемося до "черных шляп", саме до них, а не до євреїв взагалі. Хоч, правду кажучи, у нас уже виробився комплекс. Ми можемо говорити про молдаван, росіян, німців, гагаузів. Лаяти румуна, поляка, білоруса. Тільки не дай. Боже, щось погане сказати про єврея! Створюємо навколо нього "заповітну зону". І тим самим робимо і йому, і собі ведмежу послугу. Бо як би ми (чи євреї) по-страусячому не ховали голову в пісок, голий зад, вибачте, все одно видно. Чи він прикритий "черной шляпой", чи козацькою шапкою. Таке враження, ніби ми збираємося щось "перечекати". Один одного перехитрити, а тоді роз'їхатися. Принаймні я зі своєї землі нікуди не збираюся. І не виганяю представників інших націй, які є громадянами моєї держави. Отже нам жити разом. Нам треба навчитися бути одвертими, дивитися один одному чесно в очі. І чесно поступати стосовно один одного. Не підставляти ніжку, а підставляти плече. І говорити один одному правду. Навіть гірку, навіть неприємну. Не для того, щоб дорікати. А для того, щоб та гірка правда більше не творилася. Мене дивує, чого деякі євреї так за "Слов'янський союз"? Один мій приятель з Харкова видає слов'янофільського пошибу часопис. Звісно, це не з поваги до мене як до слов'янина. І я запитав: "Юро! Тобі навіщо "Слов'янський союз"? Аби тебе, як єврея, з нього вигнали?... " Образився. Я ж не маю права ображатися. Коли ось по московському телеканалу на моєму хатньому екрані з'являється отака маячня. Якась композиторка Лора Квінт ро ...
VAS: ... зповідає, що їй привидівся "згусток енергії". З нього появився український Кобзар Тарас Шевченко, "з довгою бородою" (мабуть фантазерка переплутала з Карпом Марксом) - і сказав: "Пришел к тебе я, Лора, с серйозной миссией. Ошибался я, когда писал: "Кохайтеся чорноброві, та не з москалями". Ты должна это исправить. Напиши песню. А дух мой я вселил у поэта Юрия Энтина..." А вранці Лорі телефонує Ентін. І читає вірш. "...Неужель наставлю пушку, На жену свою, хахлушку?... Буду лучше я ее любить... " Зверніть увагу, що "дух" слов'янський Шевченка не продиктував Ентіну ні "жену-жидушку", ні "жену-кацапушку", а тільки "жену-хахлушку". Може й тому народилося в Ентіна: "Эй, славяне! Эй, славяне! Москвичи й киевляне! Нам ли с вами родину делить?"... Правда Ентін не конкретизував, яку "Родину"? Чи Україну? Чи Росію? Чи Ізраїль?... Та дивлюся знову ж таки на своєму телеекрані, і знову ж таки з Москви "круглий стіл". Питання українсько-російського договору і Севастополя. Сидять там уже не "сочинители" ентіни і квінти, а ніби поважні мужі російської держави: бабуріни, толкачови, митрофанови та іже з ними... І чого вони тільки не кидають у наш український город. Ну те, що "Севастополь был, єсть и будет городом русским..." - не новина. Те, що "...все северное Причерноморье, аж по Молдавию, всегда было русским..." - також не новина. Те, що кричали, погрожували - також не новина. Докричалися до того, що забули про "маскировку". Призналися, що суть не в Севастополі. А в тому, що "Украину и Россию разрывать нельзя! Ибо это две руки..." Не сказали, правда, чиї? І хто тими "руками" жар загрібати збирається. Але справжньою новиною було "откровение" депутата Думи Олексія Митрофанова. Він признався, що в українських урядових колах, на дуже відповідальній посаді, працює його свояк. Тому він, Митрофанов, добре знає настрої в Україні. Незалежності хоче лише "еліта", "інтелігенція". А "народ" хоче "воссоединения с Россией". Бо Україна і Росія, виявляється, "обрубки одного государства". І ось "...надо с одной сторони - обрабатывать элиту, а с другой - настраивать протав элити народ...". І якщо "...элита не пожелает воссоединения, то народ ее сметет..." Отже всі оці "русскоязычнне" фокуси-мокуси - не такі вже й безневинні забави. "Народ" настраивают. Народу вбивають у голову, що ніякої української еліти в Україні нема, не було і бути не може. А "еліту" "обрабатывают". Правда, коли у наших урядових колах на високих посадах - "свояки" московських митрофанових, то "обработка" ще інтенсивніше проводиться тим, що вчителі, лікарі, науковці, працівники культури не отримують зарплату. І "еліта" вже сама стає люмпеном. І нема потреби її "сметать"... Отже застереження Едуарда Ходоса про ведення "аморальной, безнравственной работы" через засоби масової інформації небезпідставне. Як небезпідставне твердження про "расстановку сил в структурах власти". Бо коли в наших "структурах власти" - московські агенти, коли безпеку української незалежної держави "оберігають" українофоби типу "пирожковых", значить, на кривавій імперській кухні хазяйнують "повара", які пройшли не лише "кулинарные техникумы", а й деякі інші вишколи. Тому мене не дивує, що єврей, який в Росії терпить від російського шовінізму, в Україні допомагає тому російському шовіністові нищити все українське. І хоч вони, "чорношляпочники", як каже Едуард Ходос, не представляють весь єврейський народ, українцеві від цього не легше. "Чорношляпные" агенти отих імперських "пекарів" включаються у сатанинські походи проти української мови, української історії, української культури. Для цього мобілізуються вчорашні "массовики-затейники", недовчені "зкспромтеры" смердючки, новоспечені "народные" невизначеного народу, "писатели", які не написали жодного художнього твору. Печуться телепрограми, замішані на брудному суржикові. Засвічуються білягумористичні та біляестрадні "звезды". Які українця бачать тільки "у двух национальных цветах - белое й черное". "Белое сало и черная зависть". Новоспечені "юмористы" то пришелепкувато кривляються на екрані, то розповідають бородаті "всеукраинские анекдоты", об'єктом висміювання у яких часто є той же "хохол" і те ж "сало". Пройшовши через продажні "структуры власти", навіть символ своєї сатанинської святості - злодія і пройду Паніковського - поставили у центрі нашої столиці. Чому ж прислужників московських імперських баринів раптом так нахилило до гумору? А тому, що гумор - найкоротша стежка до серця людини. Тому, що пісня і гумор найживучіші елементи у генетичному коді нації. І ось народну пісню треба затовкти металевим бацанням об лису голову недоросля. А український гумор, який стоїть на фундаменті неповторних народних усмішок, який має свої витоки від Котляревського, Гоголя, Вишні, в царині якого працювали і працюють сотні талановитих письменників, акторів, визнаних світовою критикою, - "обанекдотить", "охохмить", "охохлить" і взагалі витіснити з ужитку українця. Натомість вбити людям у голови, що вони, оті "хохмачі" - "самые талантливые", "самые остроумные" - словом, "короли", "князья", "человеки года" і взагалі "суперчеловеки"... В українському варіанті це звучить: "Хвали мене мій ротику, бо тя розірву". А у фашистському варіанті, визначеному Геббельсом, приблизно так: якщо брехню повторювати постійно, то люди починають вірити у неї, як у правду. І та "правда", як бачимо, працює на філософію винятковості. А фактор винятковості ще ніде не приносив користі, ні у сім'ї, ні в колективі, ні у суспільстві. У сім'ї він породжує чвари, у колективі - інтриги. У суспільстві - фашизм, однією з характерних рис якого є боротьба за нові простори. І тут єврейський фашизм, що про нього говорить Едуард Ходос, поєднує свої сили з російським. Правда, єврейський поки що відвойовує інформаційні простори. Чим допомагає російському "обрабатывать" маси... Колись один з одеських кавеенщиків мені заявив: - Адесса никогда не заговорит на украинском!.. Я тоді пожартував, що все залежатиме від "корита". У чиїх руках воно буде. На жаль, "корито" поки що не в наших руках. На жаль, воно поки ще в руках українофобів. Але за суспільними законами, за тверезою логікою і навіть за прогнозами того ж Едуарда Ходоса, таке становище довго утримуватися не може... Моїм добрим приятелем з-поміж російських сатириків був Леонід Ленч. Єврей за походженням, рафінований російський інтелігент, чесна і талановита людина. З Леонідом Сергійовичем ми часто вояжували просторами "Союзу", бували разом і на Габровських фестивалях гумору у Болгарії. Якось я запитав Ленча: - Леоніде Сергійовичу! Розумію, чому ваші єдиновірці, які часто організовують вечори гумору на центральному телебаченні, не запрошують українців, білорусів, узбеків, латишів... Але чому вони ігнорують вас? Ленч посміхнувся: - Женю! Євреї, як і українці, бувають різні. Є чесні, а є пройди - оті, що скрізь проходять... Мене вони не запрошують, тому, що бояться конкуренції. У моїх творах - сатиричне зерно, а в їхніх - естрадна полова. При тому, з антисанітарними домішками... Часто пригадую слова Ленча, коли отою "половою" засипають наші телеекрани. Звісно, не можна вимагати з хруща м'яса. Скільки кому вділила природа. Проте, хоч, як дехто вважає, дурість також дар Божий, але нею не можна зловживати. А ще більше не можна зловживати терпінням людей... Я шаную як митця Михайла Жванецького. Але дивує мене, що така талановита, розумна людина, яка вміє підмітити всі тонкощі життя, не може підмітити однієї страшної вади отих "черношляпников" - прислужувати поневолювачам інших народів. Бути знаряддям, інструментом у руках колонізатора. Я не був в Ізраїлі. Там, розповідали, є цілі райони, де євреї розмовляють лише російською мовою. Ніхто мені тільки не відповів, чи ці євреї-"русскоязнчники" вимагають від уряду Ізраїлю визнати російську мову за другу державну??? Виктор пойми одно :если бы я пришол к тебе с оружием в дом ,в твою страну ,и стал бы учить тебя как жить , думаю ты тоже боролся против меня . И если ты это поймешь то все аргументы которые, я привел ,выше, станут тебе понятными . И я поверь тебя искренне уважаю как талантливого человека и не хотел бы тебя обидеть..... Искренне ВАШ Василий.!!! Да чуть не забыл большое спасибо за ту ссылку, я с удовольствием прочитал ,но с Корчинским у меня есть разногласия.!!!! Чи законно обер-повія Катерина II зруйнувала Запорозьку Січ і загарбані українські землі роздала своїм фаворитам? Чи законно «вождь мирового пролетариата» підсилав в Україну своїх агентів антонових, перелицьовуючи їх на овсієнків, щоб легше обдурити український народ і швидше поневолити? Чи законно російські більшовики потопили у крові Українську Народну Республіку? Чи законно народ України заганяли у колгоспи, морили голодом, вивозили до Сибіру? Чи законно Україну масово заселяли «стойкими большевиками»? Може, хтось з приводу цього проводив референдуми? Може, питав в українського народу: хоче він цього чи не хоче? То чия б кричала, а чия б мовчала...
полная версия страницы